Історія створення МГКЄ

Часом Господь наш Ісус Христос, перед тим як зробити якесь чудо, чи оздоровити когось, просить визнання віри тієї особи. Але буває і так, як у сьогоднішньому Євангелії, коли спілкуючись з людиною Господь бачить її віру.
Жінка яка прийшла просити за свою дочку, хоч і не належала до вибраного ізраїльського народу, але щиро вірила, що Ісус може оздоровити її дитину. Не дивлячись на відмову: “не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам”, на яку більшість людей образилося б, вона не відступає, а смиренно продовжує просити: “Так, Господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях”. Почувши її відповідь Господь милосердиться над нею.
Чи наша віра є також такою смиренною, а прохання до Господа наполегливими?

Слухаючи Слово Боже в церкві, або читаючи його наодинці, ми з легкістю приймаємо науку Господа. Ми з радістю чуємо слова Спасителя про головні заповіді любові - до Бога і до ближнього. Але маємо пам'ятати, що наша віра виявляється у буденних обставинах нашого життя та конкретних вчинках: у допомозі один одному, у служінні один для одного, у терпінні та прощенні недосконалостей  один одного і т. д.
"Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема братам у вірі".

Нікому з нас не подобається коли його в чомусь обмежують чи відбирають свободу.
Саме через це, інколи, а частіше в молодості, ми сприймаємо негативно певні правила, закони чи заповіді Божі. В сьогоднішньому читанні, апостол Павло говорить: "Ви бо, брати, покликані до волі, аби лише ваша воля не стала причиною, щоб жити за тілом, але любов'ю служіть один одному". Отже заповіді Божі є для нас дороговказом, щоб ми не стали невільниками гріха та наших пристрастей, які є згубними для людини. Тому найголовнішою є заповідь любові, бо чим більше у нас буде любові, тим вільнішими ми будемо.

о. Михайло Лендєл

Сьогоднішнє Євангеліє спонукає нас задуматись  про те, якими учнями Христа ми є. Інколи, ми християни, ховаємося за різними зовнішніми ознаками, обрядами, приписами, чисельними молитвами і т. д. Так, всі ці речі є важливими, бо їх роль приводити нас до Бога, але якщо ми за ними тільки ховаємося заспокоюючи голос нашого сумління, щоб не змінювати наше життя, то маємо задуматись чи слова Господа не звучать до нас – “Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене”. Де є наше серце?

У сьогоднішньому Євангелії, Господь вчить нас, ставитися до Божих заповідей не як до переліку заборон чи приписів, яких маємо дотримуватись через страх бути покараними, але через призму любові. Бо коли прагнемо любити Бога та ближнього, тоді уникаємо всього, що може принести їм прикрість, тобто гріха. Саме любов має спонукати нас не сухо виконувати закон Божих заповідей, але діяти, прославлячи Бога і роблячи добро один одному.

Чи відчуваєш ти, як страх іноді сковує твоє серце, коли потрібно говорити правду? Подивися на Івана Хрестителя! Він стояв сам перед силою царя, але не зламався. Він знав, що правда дорожча за життя, і це зробило його непереможним. А Ірод? Він мав усе: владу, багатство, вплив, але став рабом власної слабкості. Сьогодні ми стоїмо перед тим самим вибором: обрати сміливість, яка веде до свободи і життя, чи страх, який замикає нас у клітці компромісів і духовної смерті. Бог кличе нас бути вільними, бути сильними, бути справжніми. Чи наважимося ми відповісти на цей заклик?

о. Юрій Керестеші