Історія створення МГКЄ

«Багато хто сварив на нього, щоб мовчав, та він ще більше кричав».  Вартимей не замовк, не перестав кричати і не прислухався до «розсудливих» заспокоєнь тих, які його оточували. Він знав, що саме він хоче. Інші насправді ним не цікавилися, вони не пережили його стану і не досвідчили його страждань. Дивна Божа благодать зродила в його серці віру та впевненість, що Ісус може відкрити йому очі. І він кричав, поки не отримав зцілення. А після того, як прозрів, пішов за Ісусом, бо Він єдиний звернув на нього увагу та забрав його терпіння.
У нашому житті також трапляються схожі ситуації. Бог вкладає у наші серця неймовірні бажання і мрії. Та нам часто бракує мужності, відваги та довіри до Ісуса, щоби піти за Його голосом та зреалізувати свою мрію. Це Бог зроджує усе прекрасне в нашому серці, Його благодать перемінює нас з середини бо апостол Павло каже: «Бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням», а в заамвонній молитві є такі гарні слова: «Усяке добре давання і  усякий звершений дар згори сходить від тебе Отця Світла».

Просімо у Господа, щоб дав нам віру яку мав Вартимей, щоб завжди бути сфокусованим на Його особі, а не на моїх сумнівах чи голосах інших людей і відкриті очі щоб як учень іти вслід за ним.

о. Олександр Егреші

Різдво Божої Матері – це апогей праведності, котрої могло досягнути людство. Тут з’єднується дві дії: Божа та людська. Від себе люди принесли ту праведність, на котру були тільки здатні: праведність Авраама, Мойсея, Давида й інших отців. Від Бога була дана благодать втримати її та з’єднати у Пречистій Божій Матері. Результатом цієї чудесної співпраці стала Преблагословенна дочка Йоакима та Анни.

Як бачимо, Господь завжди діє в історії, навіть всупереч нашій безнадії та нашій обмеженості. Він все чинить для спасіння кожного із нас. Марія, яка народжується – це провісниця Його величезного задуму та Його жива оселя.

Вчімось приймати волю Отця Небесного як це зробили Йоакима і Анна, а як Богородиця через себе цю волю реалізувати.

о. Олександр Егреші

Цар, який віддає своє життя за своїх підданих, який повис понівечений, розп’ятий і в кінці померлий на хресті і сьогодні продовжує навчати нас мудрості, бо «слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо».  

А якої мудрості нас навчає Христос своїм хрестом? Тієї, яка за людськими мірками часто виглядає як божевілля. Чи мало таких, котрі переслідування, терпіння, біль і плач вважають за нещастя? А Христос це називає блаженством і «немудре Боже - мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили».
Тому Св.Ігнатій з Лойоли пише, що «воліємо видаватися нікчемними безумцями заради Христа, якого вважали таким перед нами, радше, ніж славитися у світі мудрістю та розважливістю».

Сьогодні, коли ми вшановуємо Христовий трон, знак нашого спасіння – Хрест, просімо в Господа мудрості хреста, котра допомагає нам бути зрілими у вірі, глибше пізнавати Слово Боже, з надією і впевненістю дивитися на завтрашній день, не хитаючись перед сильними світу цього, щоб повною мірою прийняти все те, що Христос заслужив для нас саме на хресті.

У сьогоднішньому Євангелії читаємо, як велика кількість людей були з Ісусом. Три дні вони слухали Його науку, і залишались з ним не дивлячись на те, що не мали багато комфорту бо місце то було пустинне. Натомість для нас інколи важко присвятити для Бога декілька хвилин молитви протягом дня, чи годину-півтори у неділю у церкві. Знаходьмо час, щоб побути з Господом у молитві чи в читанні Святого Письма, тим самим набираючись сил і просячи внутрішнього миру та спокою.
Бачимо, що Господь дбав не лише про духовний стан його слухачів, але також і про фізичний, не хотів відпускати людей голодними.
Тому довіряймо Господу, і перебуваймо з Ним.

Часом Господь наш Ісус Христос, перед тим як зробити якесь чудо, чи оздоровити когось, просить визнання віри тієї особи. Але буває і так, як у сьогоднішньому Євангелії, коли спілкуючись з людиною Господь бачить її віру.
Жінка яка прийшла просити за свою дочку, хоч і не належала до вибраного ізраїльського народу, але щиро вірила, що Ісус може оздоровити її дитину. Не дивлячись на відмову: “не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам”, на яку більшість людей образилося б, вона не відступає, а смиренно продовжує просити: “Так, Господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях”. Почувши її відповідь Господь милосердиться над нею.
Чи наша віра є також такою смиренною, а прохання до Господа наполегливими?

Слухаючи Слово Боже в церкві, або читаючи його наодинці, ми з легкістю приймаємо науку Господа. Ми з радістю чуємо слова Спасителя про головні заповіді любові - до Бога і до ближнього. Але маємо пам'ятати, що наша віра виявляється у буденних обставинах нашого життя та конкретних вчинках: у допомозі один одному, у служінні один для одного, у терпінні та прощенні недосконалостей  один одного і т. д.
"Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема братам у вірі".