Історія створення МГКЄ

Молитва − це не тільки розмова з Богом але це також і результат дії Святого Духа у нашому житті. Глибину та якість молитви визначають віра і прощення - це як дві легені людського організму.
Віра в біблійному розумінні − це завжди акт вірності Богові, вона позначає довіру до Його особи. У єврейській мові це слово спільнокореневе зі словом «Амінь». Відкритися з довірою до Бога можна тільки тоді, якщо маємо досвід цього Бога як Отця, люблячого та милосердного Батька.
Якщо маємо живий досвід Бога, тоді хочемо бути схожими на Нього. Одним із способів наслідування Бога Отця є прощення. Ця Божа риса позначає Його стосунки з людьми. Прощення – це усунення з нашого життя перешкод для дії Святого Духа.

Проповідник та Євангелізатор Хосе Прадо Флорес у своїй книжці «Ідіть євангелізуйте охрещених» дуже гарно пише: «Якщо ми хочемо відчувати силу та дію Святого Духа в нашому житті, то маємо усунути всі перешкоди, які заважають Йому зійти у глибину нашого серця. Образа, злоба чи ненависть які тримаємо на нашого ближнього, є немовби стіною, перешкодою. Тому необхідно і варто прощати і просити прощення».

Просімо у молитві щоб Дух Святий просвічував розум кожного з нас щоб завжди могти бачити своє серце і розуміти усі перешкоди та чим скоріше їх «перевертати».

о. Олександр Егреші

Навчав Він їх і казав їм: «Хіба не написано: Дім Мій Домом Молитви назветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!». Ці слова Ісуса є певним викликом для нашої християнської свідомості, і серйозним закликом завжди виходити на «глибоку воду» тобто прагнути більшого, глибшого розуміння храму (спільноти вірних) для мене і його важливості у житті.
Бог є Батьком для усіх людей, і постійним бажанням є добро для усіх Його дітей. Ми, християни, запрошені відкрити Його волю цілому світові. Це не тільки привілей, але й велика відповідальність.
Світ навколо нас потребує нашого свідчення, хоче бачити, що насправді означають слова апостола Павла: «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа».
Слова Ісуса із сьогоднішнього уривку є щепленням від пафосу який так відкидає людей, які ще не відкрили для себе в Церкві спільноту, де їх люблять і чекають. Важливо працювати на результат й уникати імітації, яка приховує, що насправді ми більше любимо себе у Церкві, ніж саму Церкву, тобто інших людей, служіння для яких мало би стати для нас найбільшою радістю та честю.
Просім Отця щоб наше життя у спільноті було таке яким задумав Він його, і приносило добрі плоди.

о. Олександр Егреші

«Багато хто сварив на нього, щоб мовчав, та він ще більше кричав».  Вартимей не замовк, не перестав кричати і не прислухався до «розсудливих» заспокоєнь тих, які його оточували. Він знав, що саме він хоче. Інші насправді ним не цікавилися, вони не пережили його стану і не досвідчили його страждань. Дивна Божа благодать зродила в його серці віру та впевненість, що Ісус може відкрити йому очі. І він кричав, поки не отримав зцілення. А після того, як прозрів, пішов за Ісусом, бо Він єдиний звернув на нього увагу та забрав його терпіння.
У нашому житті також трапляються схожі ситуації. Бог вкладає у наші серця неймовірні бажання і мрії. Та нам часто бракує мужності, відваги та довіри до Ісуса, щоби піти за Його голосом та зреалізувати свою мрію. Це Бог зроджує усе прекрасне в нашому серці, Його благодать перемінює нас з середини бо апостол Павло каже: «Бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням», а в заамвонній молитві є такі гарні слова: «Усяке добре давання і  усякий звершений дар згори сходить від тебе Отця Світла».

Просімо у Господа, щоб дав нам віру яку мав Вартимей, щоб завжди бути сфокусованим на Його особі, а не на моїх сумнівах чи голосах інших людей і відкриті очі щоб як учень іти вслід за ним.

о. Олександр Егреші

Різдво Божої Матері – це апогей праведності, котрої могло досягнути людство. Тут з’єднується дві дії: Божа та людська. Від себе люди принесли ту праведність, на котру були тільки здатні: праведність Авраама, Мойсея, Давида й інших отців. Від Бога була дана благодать втримати її та з’єднати у Пречистій Божій Матері. Результатом цієї чудесної співпраці стала Преблагословенна дочка Йоакима та Анни.

Як бачимо, Господь завжди діє в історії, навіть всупереч нашій безнадії та нашій обмеженості. Він все чинить для спасіння кожного із нас. Марія, яка народжується – це провісниця Його величезного задуму та Його жива оселя.

Вчімось приймати волю Отця Небесного як це зробили Йоакима і Анна, а як Богородиця через себе цю волю реалізувати.

о. Олександр Егреші

Цар, який віддає своє життя за своїх підданих, який повис понівечений, розп’ятий і в кінці померлий на хресті і сьогодні продовжує навчати нас мудрості, бо «слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо».  

А якої мудрості нас навчає Христос своїм хрестом? Тієї, яка за людськими мірками часто виглядає як божевілля. Чи мало таких, котрі переслідування, терпіння, біль і плач вважають за нещастя? А Христос це називає блаженством і «немудре Боже - мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили».
Тому Св.Ігнатій з Лойоли пише, що «воліємо видаватися нікчемними безумцями заради Христа, якого вважали таким перед нами, радше, ніж славитися у світі мудрістю та розважливістю».

Сьогодні, коли ми вшановуємо Христовий трон, знак нашого спасіння – Хрест, просімо в Господа мудрості хреста, котра допомагає нам бути зрілими у вірі, глибше пізнавати Слово Боже, з надією і впевненістю дивитися на завтрашній день, не хитаючись перед сильними світу цього, щоб повною мірою прийняти все те, що Христос заслужив для нас саме на хресті.

У сьогоднішньому Євангелії читаємо, як велика кількість людей були з Ісусом. Три дні вони слухали Його науку, і залишались з ним не дивлячись на те, що не мали багато комфорту бо місце то було пустинне. Натомість для нас інколи важко присвятити для Бога декілька хвилин молитви протягом дня, чи годину-півтори у неділю у церкві. Знаходьмо час, щоб побути з Господом у молитві чи в читанні Святого Письма, тим самим набираючись сил і просячи внутрішнього миру та спокою.
Бачимо, що Господь дбав не лише про духовний стан його слухачів, але також і про фізичний, не хотів відпускати людей голодними.
Тому довіряймо Господу, і перебуваймо з Ним.