Помічний священик церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня) в м. Берегово
Народився 18 січня 1904 р. у сім’ї греко-католицького півцеучителя Івана Пасульки та Іди Затгурецкі в с. Доборуське (Словаччина). Здобувши в 1923 р. середню освіту в Берегівській гімназії, продовжив навчання на юридичному факультеті Празького університету. Після другого курсу подав заяву в Ужгородську духовну семінарію.
Коли закінчив семінарію, Мукачівська єпархія саме осиротіла: 26 квітня 1931 р. помер єпископ Петро Гебей. Капітулярний вікарій Олександр Стойка 27 травня 1931 р. від св. Конгрегації Східної Церкви одержав дозвіл просити єпископа нашого обряду рукоположити богословів Мукачівської єпархії. 26 липня 1931 р. єпископ, Апостольський адміністратор Пряшівської єпархії Павло Гойдич рукоположив у Пряшеві 9 богословів Мукачівської єпархії: Довгович Євгена, Гарчар Йосифа, Коссей Юлія, Попович Іоанна, Чізмар Стефана, Чудакій Миколая, Чургович Георгія, Яцкович Євгена, серед яких був і Євген Пасулька.
Свою душпастирську роботу розпочав помічним священиком у м. Хуст. 1933—1945 рр. був парохом у с. Требушани (в 1946 р. перейменовано в с. Ділове) Рахівського р-ну. За часів Карпатської України був заарештований і поселений у концтабір “Думен” біля Рахова, звідки його звільнили за особистим розпорядженням Августина Волошина. Після 1939 р. уже гортистський режим, бачачи хороші відносини о. Євгена з русинами, ставиться до нього з підозрінням.
Після визволення Радянською Армією с. Требушани 16 жовтня 1944 р. на о. Євгена Пасульку донесли, що, мовляв, у березні 1939 р. за його доносом були заарештовані і розстріляні чорносорочечниками 5 русинів. Отця Пасульку заарештовує СМЕРШ. Донощик повідомив фальшиві дані, адже, як відомо, з тенет СМЕРШу рідко хто виходив безкарно, а о. Євген довів свою невинність і через 51 день слідства був звільнений.
15 грудня 1946 р. єпископ Теодор Ромжа призначає о. Євгена Пасульку помічним священиком у м. Берегово. Син о. Євгена, Юрій Пасулька, так згадує цей період: “… В ті важкі часи, вільний від душпастирської роботи, батько вимушений був займатись репетиторством, даючи уроки музики в основному для дітей офіцерів. Деякий час працював і в місцевій музичній школі разом з дружиною.
Коли у верхніх ешелонах влади сформувався кінцевий намір по ліквідації Греко-Католицької Церкви на Підкарпатті і всі сили направлялись, щоб змусити насильно перевести греко-католицьких священиків у російське православ’я, то майже серед перших розпочали цей експеримент з о Пасульки Євгена. Знаючи його скромну мистецьку душу, надіялись, що він легко піддасться їх намовлянням. Випробування його священицького покликання і вірності до Бога розпочалось в 1947 році. Протягом цілого року часто викликають о. Пасульку Євгена в Берегівський комітет державної безпеки (КДБ), де обіцяють йому добру роботу, зарплату, безтурботне життя, якщо підпише відозву про возз’єднання з російським православ’ям. Коли розмови й умовляння не дали бажаного результату, то пішли в хід погрози.
Після півторарічної психологічної обробки 8 березня 1948 року працівники КДБ заарештовують о. Пасульку і ще на протязі 2-х місяців у Берегівському КДБ добиваються від нього покори. Пізніше його було перевезено в Ужгородську тюрму. Тут він знаходився три місяці. Один раз на тиждень було дозволено приносити передачі ув’язненим. В цей день у маленькому приміщенні з віконцем зустрічались члени сімей ув’язнених священиків. Ми надіялись, що через відсутність злочину в житті і діях батька його скоро відпустять додому. 27 травня 1948 р. Військовим трибуналом прикордонних військ МВС Закарпатського округу о.Євген був засуджений на 25 р. позбавлення волі.
Зайва річ говорити про наш душевний стан, коли після суду від призначеного слідчим адвоката Юдкевича ми почули, що батька засуджено на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна на підставі ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР. Пізніше ми довідалися, що батько звинувачувався в тому, ніби в березні 1939 року він дозволив розстріляти 5 українців, у проповідях призивав до антирадянської діяльності, в день народження Миколи Горті в проповіді говорив про нього з похвалою, що батько є шпигун імперіалізму і т. д. 18 серпня 1948 року його було відвезено у Львівську тюрму-розподільник, а через два дні він був відправлений далі в табори ГУЛАГу безмежних просторів Сибіру.
Два з половиною роки сім’я нічого не знала про його місцезнаходження. Першого листа від батька ми одержали в грудні 1950 року з м. Норільськ Красноярського краю. Тут він знаходився в одному із таборів ГУЛАГу у гирлі ріки Єнісей, де його безкоштовна праця використовувалась на лісозаготівлях. У 1953 році через погіршення фізичного стану був перевезений в один із таборів ГУЛАГу м. Тайшет, а через декілька місяців опинився в таборі Новочунка. В 1955 році він пише у своїх листах, що в цьому таборі зібрали тих в’язнів, діла яких будуть переглядатись” .
3-го березня 1956 р. о. Євген Пасулька повернувся додому в м. Берегово. Влаштуватися на роботу йому не вдається, тому займається репетиторством, дає приватні уроки музики. У 1981 р. захворів на рак легенів і через три місяці (18 березня) помер на 78-му році життя і 50-му році свого душпастирства. Чин священицького похорону відправили таємно вночі греко-католицькі священики оо. Стефан Бендас, Павло Медвецький і Микола Васовчик. Похований у м.Берегово.
На підставі ст. 1 Закону Української РСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р. о. Євген Пасулька реабілітований 11 березня 1992 р.
Дружина о. Євгена Пасульки, Клара Маршал, народилася 11 квітня 1910 р. у сім’ї залізничника Олойоша Маршала і Герміни Роттер у Будапешті. Разом із чоловіком виховали і дали путівку в життя двом синам: Василю та Юрію. Померла 2 липня 1981 р. на 72-му році життя в м. Берегово. Її хоронили 4 липня таємно греко-католицькі священики оо. Йосиф Легеза, Йосиф Кампов, Стефан Бендас, Василь Похіл, Михайло Тербан і Микола Васовчик.