2013-08-30ПРОЩА

"Усі розуміли, що кожним своїм кроком свідчать, що є СПРАВЖНІМИ АПОСТОЛАМИ ХРИСТА!"

З 23 по 25 серпня відбувалась молодіжна піша проща до мощей Блаженного Теодора Ромжі. Вже всьоме молодь Мукачівської греко-католицької єпархії протоптувала один і той самий шлях: Хуст-Тячів-Великий Бичків, який не один раз проходив і блаженний священномученик Теодор Ромжа, навчаючись у Хусті.

Після молебня до блаженного Теодора близько 400 молодих людей вирушили в дорогу із міста Хуст. Як тільки колона хлопців та дівчат вийшла із міста, на протилежному боці вулиці священики одразу почали сповідати, адже всі хотіли добре розпочати прощу, пройти її із користю для своєї душі. Молодь ставила собі за мету, що буде на прощі просити від Бога за якусь близьку людину або щось для себе самого, для своєї душі.

Йдучи дорогою до Тячева, ми зупинялись у селі Стеблівка та Буштино, де нас радо приймала парафія. Була спільна молитва до мощей блаженного священномученика Теодора, які всі три дні перебували з нами. Парафія нас щиро приймала. Нам так раділи, так годували, що після їжі вже було важко піднятись, щоб далі прямувати дорогою. У Стеблівці двоє молодих людей  поділились з нами враженнями зі Світового дня молоді.

Для багатьох молодих людей проща cтала також чудовою нагодою, щоб зустрітись із далекими друзями, поспілкуватись з ними та, звичайно, знайти нових.

Прибувши надвечір до Тячева, всі радо молились Архієрейську Божественну літургію та дякували Богу за силу, яку Він дав нам, щоб ми змогли пройти нелегкий шлях і, звичайно, прийняти Ісуса у своє серце у Пресвятій тайні Євхаристії . Одразу після літургії нас розібрали люди зі всього Тячівського району, де ми змогли смачно поїсти, та набратись сил, щоб вже наступного дня продовжити дорогу.

Другого дня, одразу після Архієрейської літургії, молодь вирушила у дорогу із села Тересва. Йдучи дорогою до Великого Бичкова, ми зупинялись у селі Грушово, щоб трохи відновити сили. Зупинялись ми і в селі Біла Церква, де нам дали поїсти, де можна було трохи відпочити, полежати та поспілкуватись із місцевими жителями (хто там був, той знає, що таких цікавих людей всюди не зустрінеш). До Великого Бичкова дійшло близько 600 чоловік (до нас завжди приєднувались нові люди). По прибутті до пункту призначення відбулась велика святкова Архієрейська Вечірня, а після Вечірні нас одразу розібрали парафіяни Великого Бичкова. Вони були такі раді , що ми йдемо саме до них, бо їх було так багато, що і молоді на всіх не вистачило!

Ми страшенно вдячні кожній родині, яка нас приймала та старалась, щоб ми відчували себе як вдома. Вдячні отцям, які докладали великих зусиль, щоб ми змогли бути на цій прощі та прославляти ім’я Господнє... Велика подяка нашому правлячому єпискому Мілану, який започаткував цю прощу, на превеликий жаль, він не зміг з нами бути, але підтримував нас у своїх молитвах та у теплих словах, які передав єпископом Нілом.

Всю дорогу, всі три дні, з нами перебував наш помічний єпископ Ніл, який завжди старався триматись позаду всіх. Сам він жартував, що просто вже шкутильгає і не має сил.  Але будучи позаду, владика, як добрий пастир, підганяв та допомагав тим, кому найбільш важко йти. Але непомітним владиці вдалося йти лише перший день, на другий день він вже був оточений молоддю,із якою він радо спілкувався та відповідав на їх запитання. Ми дякуємо владиці за кожен крок, який він пройшов поруч із нами, та за те, що багато чого вчив нас.

А у неділю, на великий Архієрейській літургії, владика нагадав нам слова Папи Франциска із Всесвітнього дня молоді та розказав нам, як бути справжнім апостолом Христа. Побажав нам іти і навчати всі народи та подякував всім, хто був присутнім на прощі та організовував її.

Коли ми проходили близько 70 кілометрів, ми деколи не розуміли, як можемо йти, як ноги тримають та ще і далі продовжують йти. Але не тільки йти, а ще співати та молитись цілу дорогу. Проте це вкотре показало нам: Бог завжди з нами і завжди допомагає нам, а особливо тоді, коли ми робимо щось на Його славу. Люди, котрі зустрічали нас на вулиці, реагували по-різному: дехто зі своїми дітьми посміхались та раділи нам, інші ж були здивовані такою кількістю молоді. Але більшість вже знали нас і чекали, щоб саме ми пройшли біля їх будинку. Дехто не розумів, що відбувається, хто ми такі, та коли отримали відповіді на всі свої запитання, коли дізнались куди ми йдемо, то радісно бажали нам гарної дороги. А ми йшли далі й завжди пам’ятали слова, що навчив нас блаженний священномученик Теодор: «Вмерти за Христа, жити вічно»!

Молодь дуже раділа кожній посмішці, яку отримувала від людей. Усі розуміли, що кожним своїм кроком свідчать, що є СПРАВЖНІМИ АПОСТОЛАМИ ХРИСТА!

Михайло Шелемба