2013-02-06З ЦИКЛУ ПОВЧАНЬ

Біблія не має наміру бути підручником природничих наук, а прагне уможливити зрозуміння справжньої та глибокої істини речей

На загальній аудієнції з Папою Венедиктом ХVІ 6 лютого 2013 року

Загальна аудієнція Святішого Отця Венедикта ХVІ, яка відбулась у ватиканському залі імені Папи Павла VІ у середу 6 лютого 2013 року, як і попереднього тижня, була присвячена поясненню молитви «Вірую». Цей новий цикл повчань з нагоди Року Віри Папа розпочав 23 січня.

На початку катехизи Венедикт ХVІ вказав, що молитва «Вірую», яка в перших словах називає Бога «Отцем Всемогутнім», (в українському перекладі «Вседержителем»), додає, що Він є «Творцем неба і землі», повторюючи ствердження, яким починається Біблія. Ось так у першому рядку Святого Письма читаємо: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бу 1,1). Бог є джерелом усіх речей і в красі створіння розгортається вся всемогутність Отця, Який любить.

Бог, що є джерелом життя, у сотворенні виявляє Себе як Отець, і, сотворюючи, виявляє Свою всемогутність. За словами Папи, сотворення є місцем, в якому можна пізнати і признати Господню всемогутність і Його доброту, і є для нас закликом до віри, щоб звіщати Бога, як Творця. У Посланні святого апостола Павла до Євреїм читаємо наступне: «Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало» (Єв 11, 3). Віра, отже, вимагає вміння признати невидиме, знаходячи його сліди у видимому світі.

Святіший Отець підкреслив, що Біблія не має наміру бути підручником природничих наук, а прагне уможливити зрозуміння справжньої та глибокої істини речей.

Далі Папа вів мову про людину, як вершину усього сотвореного, звертаючи увагу на певний парадокс – хоч людина, сотворена Божої любов’ю, є дуже невеличкою частинкою, порівнюючи із всесвітом, але відчуття власної маленькості та тлінності співіснує в ній з відчуттям величі того, що призначила для неї відвічна Божа любов.

З одного боку, людина, створена із земного пороху, не є Богом, вона не створила себе саму, є землею, але це також означає, що всі ми становимо одне-єдине людство, сформоване з тієї ж самої Божої землі.

З другого боку, всі ми носимо у собі Божий подих життя. Кожна людська особа створена на образ і подобу Божу та перебуває під особливим Божим захистом. У цьому полягає найглибша причина непорушності людської гідності перед обличчям будь-яких спокус оцінювати людську особу, згідно з критеріями корисності та могутності.

Венедикт ХVІ наголосив на ще одному повчанні, яке випливає з біблійної розповіді про сотворення світу, а саме те, що гріх породжує гріх і всі гріхи історії пов’язані між собою. Цей аспект з’ясовує поняття «первородного гріха». Що ж означає ця дійсність, яку нелегко зрозуміти, запитав Святіший Отець, відповідаючи, що, насамперед, слід взяти до уваги, що жодна людина не є замкнена сама в собі, не може жити тільки собою і для себе, адже ми отримуємо життя від іншого, і то не тільки при народженні, але й кожного дня. Людська істота взаємопов’язана з іншими, вона є сама собою у взаємостосунку любові з Богом та з іншими. «Отже, гріх – це порушення або руйнування стосунку з Богом. Це означає зайняти місце Бога», – сказав Папа. І, якщо структура взаємостосунків порушена вже від самих початків, то кожна людина, яка приходить у світ, позначена цим порушенням, приходить у світ, який порушений гріхом, який позначає також особисто і її. Первородний гріх, як навчає Катехизм Католицької Церкви, шкодить людській природі та наносить їй рану. Людина сама по собі не може вийти з цієї ситуації, не може відкупити себе саму – тільки Творець може відновити справедливі стосунки. Тільки тоді, коли Той, від Кого ми віддалились, приходить до нас, із любов’ю простягає нам руку, можна наново нав’язати відповідні стосунки. Це стається в Ісусі Христі. Божий Син, що перебує у досконалому синівському зв’язку з Отцем, знижується, стає слугою, проходить дорогою любові, принижуючись аж до смерті на хресті, щоб впорядкувати стосунки з Богом. Хрест Ісуса стає новим деревом життя.

Підсумовуючи, Венедикт ХVІ вказав, що «жити вірою означає визнавати Божу велич і приймати нашу малість, і наш стан створіння, дозволяючи, щоб Господь наповнив його Своєю любов’ю, щоб, таким чином, зростала наша справжня велич. Зло, із своїм вантажем болю і страждання, є таємницею, яку роз’яснює світло віри, що дає впевненість, що можемо бути визволені від гріха, впевненість у тому, що добре воно бути людиною», – сказав Святіший Отець Венедикт ХVІ, завершуючи загальну аудієнцію у середу 6 лютого 2013 року.