2012-10-11ОФІЦІЙНО

Пастирський лист Преосвященного владики Мілана

на початок Року віри, який оголосив Його Святість Бенедикт ХVI Папа Римський

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати у священстві, преподобні монахи та монахині, дорогі брати і сестри у Христі!

11 жовтня, у день літургійного спомину блаженного Папи Івана ХХІІІ та у 50-ту річницю відкриття ІІ Ватиканського Собору, в Католицькій Церкві розпочався Рік віри, який оголосив Його Святість Папа Бенедикт ХVI.

Наша Мукачівська єпархія візантійського обряду, яка є частиною Вселенської Церкви, розпочинає цей Рік віри також як спомин 1150 річниці від початку євангелізації слов’ян, яку проводили святі рівноапостольні Кирило і Мефодій та їхні учні.

Рік віри є дуже важливим, він має допомогти нам з новим ентузіазмом, новим посвяченням замислитися, як передавати віру в наших сім’ях і в наших парафіяльних спільнотах. Насамперед, всім нам потрібно згадати, що християнська родина – це перше місце, де передається віра. Кожні батько і мати є першими вчителями віри для своїх дітей. Це велика відповідальність, але, з іншого боку, також велике право батьків виховувати своїх дітей у вірі. І тому потрібна домашня катехиза. Ми будемо намагатися на сторінках нашого єпархіального журналу «Благовісник» спільно задумуватися над тим, як в сучасному світі жити по-християнськи в наших сім’ях, як переживати відносини між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, як передавати віру, як зберегти віру – цей великий скарб, який отримала Європа як передання від святих апостолів та великих мужів, святителів, Отців Церкви.
Парафіяльна спільнота – це велика сім’я, в якій збираються малі домашні церковні спільноти – домашні Церкви, тобто родини, найменші, але найважливіші клітини суспільства і Церкви. І вони збираються разом для спільного прославлення Господа та взаємного зміцнення віри й будівництва містичного Тіла Христового.

Вже в Євангелії минулої неділі ми чули дуже важливі слова. Ісус, який стояв біля Генезаретського озера, побачив два човни і рибалок, які полоскали сіті. Чоловіки були втомлені, бо цілу ніч намагалися впіймати рибу, але їм нічого не вдалося. І тоді Ісус увійшов до човна, який належав Симонові. Господь попросив відплисти від берега і, сівши, почав навчати народ. Це має велике символічне значення. Човен Петра означає Христову Церкву. Симон Петро, який після покликання його Ісусом разом з іншими, став апостолом, був призначений як відповідальний за спільноту Христових учнів і був поставлений, як перший, щоб очолювати «спільноту любові». Петро, перейшовши до столиці тодішньої Римської імперії, став її першим єпископом, тобто першим Папою Римським. І тому святий Ігнатій, пишучи у 107 році про Церкву в Римі, називає її тією, яка очолює «спільноту любові».

Ісус навчає з човна апостола Петра і сьогодні, тобто навчає з Його Церкви, навчає устами наступника апостола Петра, єпископа Рима – Папи Римського і єпископів, об’єднаних навколо наступника апостола Петра.

Папа Бенедикт ХVI, який оголосив цей рік Роком віри, бачить проблеми сучасного світу: секуляризацію, тобто віддалення багатьох людей від віри через різні перешкоди, які були штучно створені в часи тоталітарних систем минулого століття, а також через практичний матеріалізм у сучасному світі, внаслідок чого відбувається багато атак на Церкву. Існує багато різних сил, які хотіли б віддалити нас від Христа. Ці сили представляють інші дороги до спасіння, показуючи інші джерела щастя, тобто інших богів, яким ми мали б служити в сучасному світі. «Головне – мати успіх, щастя, бути першим, захоплюючим, вражаючим, здоровим, гарним та вічно молодим, навіть і ціною компромісу з власною совістю, роблячи гріх, закриваючи собі дорогу до спасіння», – так каже сьогоднішній світ, його реклама і пропаганда. І тому наш пастир, Папа Римський, наголошує на важливості нової євангелізації. Він закликає з новою силою говорити про вічні правди, поставити у центр нашого життя Ісуса Христа, який єдиний є нашим Спасителем у цьому світі. Тільки Христос надає сенс нашому існуванню, наповнює наше життя, дає надію.
Дуже важливо, щоб ми сьогодні були учнями Ісуса Христа, які слухають Його слово, проголошуване в Євангелії, щоб ми слухали, як Він навчає через апостолів наших часів. Ми чули в Євангелії, що учні після чудотворної риболовлі залишили свої човни, залишили те, що мали, покинули все і пішли за Ним. Так, Господь в кожну епоху кличе знову й знову своїх апостолів. І в наш час є ті, кого Господь покликав, і вони послані, щоб бути пастирями народу Божого. Але покликання Христа стосується не лише ієрархії, бо через хрещення всі ми були прийняті до містичного Тіла Христового, тобто Церкви. І тому нам всім потрібно зрозуміти своє особисте покликання, знову відкрити красу Христової Церкви, до якої ми належимо, та турбуватися про її ріст. А як можна любити Церкву, вірити в неї? Це вміння передається з покоління в покоління в родині. У недавні часи в нашій єпархії цей природний для Церкви процес домашнього навчання віри і сімейної катехизації був перерваний безбожною рукою. У багатьох випадках батькам не було дано жодного християнського виховання, і вони, в свою чергу, не виховували по-християнськи своїх дітей, не передали їм віру. Тому я підкреслюю, що потрібна катехизація дорослих.
Велика відповідальність лежить на наших духовних отцях, на священиках, які мають вести катехизацію з дітьми шкільного віку, з молоддю, а також катехизацію дорослих. Потрібно, щоб на парафіяльних зустрічах ми більше заглиблювалися у Слово Боже, яке читається під час Богослужінь кожного дня. Вірники, які не можуть приходити на Богослужіння в будні дні, можуть прочитати це читання, як це подає наш церковний календар, і задуматися над Словом Божим. Потрібно, щоб ми в спільноті віри організовували зустрічі, які будуть допомагати нам зростати у вірі. Християнська формація дуже важлива, вона підготує батьків, щоб вони стали відповідальними за виховання своїх дітей.

Бажаю, щоб церковні громади, тобто парафії, були тим місцем наших зустрічей, де б ми усвідомлювали, що ми, прихожани, є тими, котрі тут не випадково, а приходимо слухати Слово Боже, щоби своїм життям давати на Нього відповідь; місцем, де б ми зростали у довірі й упованні на Господа, Котрий веде наше життя та історію нашої Церкви через страждання, Який провів її через великі переслідування минулого століття. Цей Господь і Бог буде вести Свою Церкву і в майбутньому, Він буде з нами у всіх труднощах сьогоднішнього світу.

Дуже важливо, щоб батьки, які самі вкорінюються у вірі, зуміли серйозно говорити зі своїми дітьми про те, що найважливіше у нашому житті. А найважливішим є пізнати Бога і пізнати Його любов, навчитися довіряти Йому. Тоді ми будемо здатні боротися з життєвими проблемами і давати приклад мужності дітям. Важливо заохочувати наших молодих людей, щоб, відходячи з рідного дому на навчання (чи то в середні, чи у вищі учбові заклади) до інших міст, і залишаючись там, наприклад, на вихідні, брали участь у Богослужіннях. Щоб протягом тижня знайшли час зустрітися із християнською молоддю міста, де вони проживають: чи то в Ужгороді, чи в Мукачеві, чи в інших містах, де проводиться душпастирство молоді; аби в такий спосіб вони зуміли знайти своє місце в Церкві навіть тоді, коли знаходяться поза рідним домом.

Нехай Господь благословить усі наші зусилля, щоб в цьому Році віри ми з новим ентузіазмом, з новою радістю відкрили Христа як нашого Спасителя, як особистого Спасителя мого і вашого життя. Пресвята Богородиця наша небесна Покровителька, празник Покрова якої святкуємо в цю неділю, приведе нас до Свого Сина, навчаючи нас слухати Його у всіх подіях нашого життя.

З архієрейським благословенням

Ваш у Христі
владика Мілан,
єпископ Мукачівський