2012-04-17ПРОПОВІДЬ

«Наше старання про святість має бути на першому місці»

Великий Четвер — День встановлення Пресвятої Євхаристії і Таїнства Священства

Проповідь Преосвященного владики Мілана у Великий Четвер на Архієрейській Службі Божій з освяченням мира та умиванням ніг.

«Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Всесвітліші, Всечесні, Преподобні отці, Преподобі сестри-монахині, дорогі брати і сестри у Христі, дорогі семінаристи, які готуєтесь до священства!

Традиційно у Великий Четвер звертаюся до Вас, мої дорогі брати у священстві! Тому що Ви є найближчими співпрацівниками єпископа – пастиря єпархії. І те, що відбувається на цій Літургії Великого Четверга, є знаком єдності пресвітеріату зі своїм єпископом. Освячуються антимінси, без яких ми не можемо правити Божественну Літургію. Прийшла мені згадка про те, коли наші отці були в тюрмах, ясно, не мали антимінсів. Але в нормальних обставинах антимінс, в якому вкладені мощі мученика чи мучеників, є тим місцем, на яке кладемо хліб і вино, що стануть Тілом і Кров’ю Ісуса Христа. І так само миро, яке освячується на цій Літургії, яке нам слугує в найважливіших моментах уділення Святих Тайн чи якогось освячення, котре є символом також дару Святого Духа. Воно розноситься по всіх наших парафіях. Але є і знак на закінчення Літургії — умивання ніг дванадцятьом, яке символічно виходить з тих слів Євангелія, котре Ви чули, і окроплення водою, що є знаком Першої Церкви. Тому що Великий Четвер був моментом, коли приймалися до Церкви публічні грішники, і давалося розгрішення, якщо вони щиро покаялися. Знаємо, що Церква, яка складається зі спільноти людей, є спільнотою тих грішників, котрі йдуть дорогою навернення. І всі ми покликані до святості. Святості, яка тут, на Землі, не реалізується вповні, до якої постійно маємо йти.

Але найбільшим знаком єдності пресвітеріату з єпископом є саме Свята Євхаристія, яку ми служимо і можемо служити лише з тими, котрі є в повній єдності з Апостольським Престолом, зі Святішим Отцем — наступником Апостола Петра. І тому Євхаристія, як Свята Літургія, стоїть у центрі всього нашого служіння.

Святіший Отець Бенедикт XVI нас всіх заохочує, щоби в Рік віри, який розпочнеться з нагоди 50-річчя завершення Другого Ватиканського собору, а також 20-річчя проголошення Катехизму Католицької Церкви, щоб ми повернулися до вивчення цих документів і перенесення їх до життя, і також до Катехизму Католицької Церкви. Тому що Церква є жива, постійно відновлюється, несучи той сам скарб віри. Є різні вирази, якими ми мусимо користати, щоби дійсно Євангеліє могло дійти до людей всіх часів. І зараз, на початку 21 століття, маємо нести благовість — Євангеліє.
Я попросив би, щоб ми звернули увагу на саме Таїнство рукоположення, тобто на священство. І не буду зараз читати ці гарні слова, які помагають нам розуміти властиво те служіння, яке було на нас покладено Церквою через рукоположення єпископа. Хочу лише сказати, що є дві небезпеки в житті, як вжити священство. Одна – це клерикалізація, і друга – секуляризація.

Клерикалізація – це коли священик вважає, що він є вищий від інших і що він, через те, що є священиком, має панувати над вірниками. Але священство – це означає участь в єдиному священстві Ісуса Христа, Який прийшов, щоб віддати Своє життя за грішників. Він прийшов, щоби служити так, як нам говорить Євангеліє: “Якщо я, ваш учитель, зробив це з любові, так і ви маєте робити з любові”. Тобто священство – це участь у служінні Ісуса Христа. І це служіння проявляється у різний спосіб. Вершиною його є служіння Святої Літургії, де рукоположений священик очолює ту Літургію, і його не може замінити мирянин. Секуляризація має певні точки, які можуть бути добрими, але врешті в багатьох країнах сталося, що священики забули про свою місію, про своє послання.

Читав нещодавно інтерв’ю із іменитим голландським архієпископом. І він говорить, що в Голландії священики стали мирянами, миряни – священиками. Тобто, поміняли собі служіння, яке мають, і країна знаходиться у великій духовній кризі.     

У нас секуляризація також торкається життя. Є небезпека, коли священики вважають, що вони є священиками лише біля престолу, а за мурами церкви, без підрясника, вони вже нібито можуть робити, що хочуть. На жаль, коли священик так думає, тоді він забуває, що покликаний свідчити, насамперед, християнство. І де б він не був, він має бути, насамперед, християнином. Тобто, його поведінка має бути прагненням до святості, так, як і кожного християнина. Де б ми не були: чи на відпочинку, чи в гостях, чи деінде, де би ми не були, дорогі брати, ми залишаємося священиками. Чи нас хтось бачить, або не бачить. Бо ми знаємо, що є Той, Хто нас бачить постійно, що ми є в присутності Господній. І перед Господом не можемо утаїтися.

Ми є покликані, насамперед, старатися про святість. Коли це старання про святість є в нашому житті, тоді ми можемо свідчити про Ісуса Христа. І тоді наше служіння, як пастирів Церкви, є достойним. Та не лише достойним, але стане таким, що люди матимуть довір’я до будь-якого отця чи молодого, чи старого. Тому наше старання про святість має бути на першому місці. Щоби старатися про ту святість у своїх сім’ях. Більшість із Вас є одруженими. Щоби бути тими чоловіками, які живуть святістю подружжя, щоб бути тими святими батьками, які виховують своїх дітей у християнському дусі і приймають їх з любов’ю і є, найперше, свідками для своєї сім’ї. Говорить нам Слово Боже, що хто не турбується про ту віру найближчих, той немов би від своєї віри відрікся. І потім є  турбота про ту родинну парафію, парафіяльну спільноту, яка доручена єпископом, або спільноти, якщо їх більше. І там священик покликаний до того, щоб бути батьком духовним, щоби дійсно навчати, виховувати і уділяти Святі Тайни. Але Святі Тайни не можуть бути чимось, відірваним від життя. І тому бажаю, щоби була єдність між тим, про що говоримо, навчаємо, і нашим життям. Це є найважливіше: щоб не було розбіжностей між тим, що ми говоримо і як ми живемо. Це є те старання, яке мусить бути щоденною нашою роботою. І тут допомагає нам Тайна Покаяння, яку не лише уділяємо іншим, але яку і ми приймаємо.

Кардинал голландський, про якого я згадував, говорить у своєму інтерв’ю: це трагедія, що вірники перестали сповідатися і священики перестали уділяти Тайну Покаяння. Це корінь кризи, і каже, що Голландії потрібне глибоке навернення.

Думаю, що цей заклик старця, який дивиться вже наприкінці життя на пройдений шлях, є таким закликом до всіх: і тих, які мають подібні проблеми, і тих, які до них ще, Богу дякувати, не прийшли. Але для нас всіх є добрим заохоченням, щоб ми проживали наше священство як великий дар, незаслужений дар, який нам було уділено через рукоположення. Щоби, дякуючи Господеві за цю велику ласку, мати участь у Його Єдиному Священстві, ми його проживали щоденно як незаслужений дар, як те, що нам було довірено. Бо ми були поставлені не для того, щоби панувати над дорученим стадом, але щоб бути його мудрими пастирями і служителями.

І тому потрібно пояснювати деяким вірникам, які не розуміють часто суть священства, що священик –не маг, не якийсь шаман, священик не є поставлений для того, щоби робити магію, проклинати, читати «чорні молитви»... Це можуть робити язичницькі жерці, а не християнські священики. Це є дуже важливо зрозуміти, що коли є в церквах священики, які тримають людей в страху, це не є дорога до спасіння. Тому що, коли в процесі секуляризації люди визволяються зі страху, потім вони переходять в атеїзм або в байдужість до Церкви, яка не виповнила своє завдання.

Я дякую Господеві, що не маємо між нашим священиками таких, які би панували через магію і виконували не священство, але були представниками язичницької чорної магії. І можу лише сказати одне: якщо будемо служити Господу Ісусу Христу, відкриті для Його Святого Духа, — будемо щасливі, будемо мати радість із нашого священства. І прошу Вас, коли побачите, що якийсь брат у священстві знаходиться у кризі, що він не проживає своє священство радісно, будьте йому підтримкою! Єпископ не може все знати. Маємо отців-деканів, маємо архідеканів, яким доручено співслужіння як відповідальність, знову ж таки, не як панування над кимось, а як допомога і в спілкуванні з єпископом.

Хочу подякувати Вам, дорогі мої співпрацівники, і всім Вам, дорогі брати-священики, які тут є, і яких нема, за ту працю, яку Ви виконали за час Великого Посту. Дякую всім Вам, які старалися якнайближче приводити людей до Ісуса Христа і бути Його достойними представниками, були пастирями доручених Вам стад у тому єдиному стаді Христовому, на чолі якого стоїть наступник Апостола Петра, Вселенський Архієрей Бенедикт XVI. Дякую Вам за Ваше служіння. Нехай Господь Бог благословить Вас і Ваші сім’ї. І бажаю, щоб Ви всі мали радість із того, що Господь нас зібрав без наших засобів, і що Він нас провадить.

Я хочу лише одне сказати, а саме те, що святий Августин говорить своїм вірникам, як єпископ: «Для Вас я — єпископ. З Вами я — християнин». Перше  мене наповнює, бо то велика відповідальність, і друге речення цієї цитати мене наповнює довір’ям, тому що я є на дорозі спасіння. Тому з Вами я є тим, який теж старається і змагається про щоденну святість, борючись зі своїми слабостями. Але в тій підтримці, яку можемо мати від Господа, ми можемо наприкінці бути тими переможцями і досягнути того спасіння, яке Господь нам заслужив.

І Вас, дорогі брати і сестри у Христі, які тут є всі, прошу про молитву, щоб Ви підтримували наших священиків, щоб за них молилися і щоб допомагали їм бути святими разом у цій Церкві Христовій, яка є спільнотою Любові. Щоб Ви їм допомагали перемагати ті людські слабкості і щоб Ви дали нагоду священикам духовно працювати, аби мали кого сповідати, щоб мали кого провадити, щоби було з ким говорити, аби було кого катехизувати, готувати до священства, до подружжя і всіх тих інших праць, які священик має виконувати. І щоб ніколи Ви не заперечували євангелізацію, яка має робитися всіма  формами, що є легальними у Христовій Католицькій Церкві. Амінь.

Слава Ісусу Христу!»