2011-10-11КАТЕХЕЗА

«Хто іде з Господом, той навіть і в темних долинах страждань, невпевненості всіх людських проблем почувається в безпеці»

Катехеза Святішого Отця Бенедикта XVI, виголошена на загальній аудієнції, яка у середу, 5 жовтня 2011 року, зібрала на площі Святого Петра у Ватикані прочан, що прибули з різних куточків світу. Серед них були і семінаристи Ужгородської греко-католицької богословської академії імені Блаженного Теодора Ромжі.

Папа повернувся до циклу катехез, присвячених молитві, в рамках якого протягом останніх загальних аудієнції він коментує Псалми.

Дорогі брати і сестри,

звертатися в молитві до Господа завжди включає в себе радикальний акт довір’я, усвідомлення того, що ввіряємося Богові, Який є добрим, милосердним і милостивим, повільним до гніву й багатим любов’ю та вірністю. Тому сьогодні я хочу разом з вами призадуматися над Псалмом, який наскрізь пронизаний довір’ям, в якому псалмопівець висловлює безтурботну впевненість в тому, що він є супроводжуваний i захищений, знаходиться у місці, яке захищене від будь-якої небезпеки, бо Господь – його пастир. Йдеться про 23-й Псалом (згідно з грецько-латинським датуванням – 22-й) – знайомий i люблений усіма текст.

«Господь – мій пастир: нічого мені не бракуватиме» – так розпочинається ця гарна молитва, нагадуючи середовище кочівників i досвід взаємного пізнання, який встановлюється між пастирем i вівцями, що належать до свого маленького стада. Образ пригадує атмосферу довіри, близькості i ніжності: пастир знає кожну зі своїх овець, кличе їх по імені, i вони за ним йдуть слідом, бо визнають його i довіряють йому (Ів. 10, 2-4). Він турбується про них, оберігає їх як коштовні речі, готовий захищати їх, забезпечувати їм добробут, дати їм жити у спокої. Нічого не бракує, якщо пастир з ними. Псалмопівець посилається на цей досвід, називаючи Бога своїм пастирем і даючись Йому вести себе до безпечних пасовищ:

«На буйних пасовиськах він дає мені лежати;
веде мене на тихі води.
Він відживляє мою душу,
веде мене по стежках правих
імені свого ради» (вірш 2-3).

Краєвид, який відкривається перед нашими очима – це галявини, джерела кришталевої води, оази миру, до яких пастир веде стадо. Це символи місць життя, до яких Господь веде псалмопівця, котрий почувається як вівці, що лежать на траві поблизу джерела, відпочиваючи, не напружені чи в тривозі, а впевнені й спокійні, бо їхнє місце безпечне, вода свіжа, а пастир спостерігає за ними. Не забуваймо, що картина, описана Псалмом, розташована на землі, яка здебільшого є пустинна, із палючим сонцем, де пастир-кочівник із півдня живе зі своїм стадом в посушливих степах поблизу сіл. Проте пастир знає, де знайти траву і свіжу воду, необхідні для життя, веде до оази, в якій душа підбадьорюється і може відновити сили й енергію, щоб знову рухатися вперед.

Як каже псалмопівець, Господь веде його до «буйних пасовищ» і «тихих вод», де все рясне і дароване у великій кількості. Якщо Господь є пастирем, то також в пустелі, в місці нестачі й смерті, впевненість у радикальній присутності життя не зникає настільки, що можна сказати: «нічого мені не бракуватиме». Пастир дійсно бере собі до серця благо свого стада, пристосовує до своїх овець власні ритми і вимоги, рухається вперед і живе разом із ними, ведучи їх по «стежках правих», тобто тих, які пристосовані до них, зважаючи на їх потреби, а не на власні. Безпека свого стада – це для нього пріоритет, і він на це зважає, коли його веде.

Дорогі брати і сестри, також і ми, як псалмопівець, якщо йдемо за Добрим Пастирем, якими б не здавалися важкими, звивистими чи довгими дороги нашого життя, часто також і в пустинних місцях духовного життя, без води, під палючим сонцем раціоналізму, будьмо впевнені, що під проводом Доброго Пастиря, Христа, йдемо правдивими дорогами, що Господь нас веде, Він завжди поруч з нами і нічого нам не бракуватиме.

Тому псалмопівець може оголосити спокій і безпеку без невизначеностей і страхів:

«Навіть коли б ходив я долиною темряви,
– я не боюся лиха, бо ти зі мною.
Жезло твоє і палиця твоя
– вони дають мені підтримку» (вірш 4).

Хто іде з Господом, той навіть і в темних долинах страждань, невпевненості всіх людських проблем почувається в безпеці. «Ти зі мною» – це є наша впевненість, що нас підтримує. Темрява ночі лякає, із своїми рухливими тінями, важкістю розпізнання небезпеки, своєю тишею, наповненою нерозбірливими шумами. Якщо стадо рухається після заходу сонця, коли видимість стає непевною, то природно, що вівці стають неспокійними, є небезпека спіткнутися, віддалитися або загубитися, є також страх перед можливими агресорами, які ховаються в темряві. Щоб говорити про «долину темряви», псалмопівець використовує єврейський вислів, який нагадує темряву смерті, тому перейти нею означає перейти через місце тривоги, через небезпеку, через загрозу смерті. Але той, хто молиться, йде вперед спокійно, безстрашно, бо знає, що Господь є з ним. Вислів «ти зі мною» є проголошенням непохитної довіри і підсумовує досвід радикальної віри. Божа присутність перемінює дійсність, темна долина перестає бути небезпечною, позбавляється будь-якої загрози. Тому стадо може рухатися спокійно, супроводжуване рідним звуком жезла, який вдаряє по землі і повідомляє про обнадійливу присутність пастиря.

Цей втішний образ завершує першу частину Псалма і залишає місце іншій картині. Ми все ще в пустелі, де пастир живе зі своїм стадом, але зараз ми перенесені під його намет, який відкривається, щоб надати гостинність:

«Готуєш стіл для мене
перед моїми противниками;
ти голову мою помазав миром,
переливається мій кубок» (вірш 5).

Тут Господь представлений як Той, що приймає того, хто молиться, із знаками щедрої гостинності й повної уваги. Божественний господар приготовляє їжу на «столі». У первісному значенні згаданий стіл – це шкура звіряти, розстелена на землі, на якій складалася пожива для спільної трапези. Це жест не тільки спільної участі в трапезі, але і в житті, в пропонуванні спільноти та дружби, яка створює зв’язок і висловлює солідарність. Опісля є щедрий дар запашного мира, вилитого на голову, який дає полегшу від пустельної спеки, освіжає і заспокоює шкіру та радує дух своїм ароматом. Врешті-решт, переповнена чаша є знаком свята зі своїм чудовим вином, розділеним з великою щедрістю. Усе разом – страва, олива та вино, є дарами, які приносять життя та радість, бо вони перевищують вкрай необхідні речі, виражають безкорисливість та повноту любові.

Псалом 104, святкуючи передбачливу доброту Господа, проголошує: «Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям; щоб хліб із землі добували: вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське» (вірші 14-15). Псалмопівець зазнає великої уваги до себе, тому його можна бачити як подорожуючого, який знаходить укриття в гостинному наметі, а його противники мусять зупинитись і спостерігати, без можливості втручання, бо той, кого рахували своєю жертвою є тепер в безпеці, став священним гостем, недоторканним. Псалмопівцем є також і ми, якщо дійсно віримо в спільноту з Христом. Коли Бог відчиняє свій намет, щоб прийняти нас, ніщо не може нам заподіяти поганого. Коли вже подорожній вирушає, божий захист продовжується і супроводжує його в подорожі.

«Добрість і милість будуть мене супроводити
усі дні життя мого,
і житиму в домі Господнім
по віки вічні» (вірш 6)
.

Доброта і вірність Бога є провідниками, які супроводжують псалмопівця, який виходить з намету і знов вирушає в дорогу. Але ця подорож набуває нового значення і стає паломництвом до Храму Господа, святого місця, де той, хто молиться, хоче «жити» назавжди і до якого завжди хоче «повертатися». Єврейське дієслово, яке тут використовується, має значення повертатися, але з одною голосною відмінністю може бути розтлумачене як мешкати, і так воно перекладається в античних версіях і більшістю сучасних перекладів. Можуть бути збережені обидва значення. Повернутись до храму і мешкати в ньому є бажанням будь-якого ізраїльтянина, а мешкати біля Бога поруч у своїй близкості і доброті – це туга і ностальгія кожного віруючого: могти мешкати дійсно там, де є Бог, у Бога. Наслідування Пастиря приводить до Його дому, саме це є метою кожного шляху – бажана оаза серед пустелі, намет захисту від ворогів, місце миру, де день за днем можна зазнавати доброту та вірну любов Бога, в спокійній радості часу, який не має кінця.

Образи цього Псалму, з їхнім багатством і глибиною, супроводжували всю історію і релігійний досвід ізраїльського народу і супроводжують християн. Образ пастиря в особливий спосіб нагадує первісний час Виходу, довгу дорогу в пустелі, де стадо є під проводом божественного Пастиря. В Обіцяній землі цар мав завдання пасти овець Господа, подібно до Давида, який є пастирем, вибраним Богом, і образом месії. Потім, після вавилонського вигнання, так би мовити, в новому Виході, Ізраїль є введений до батьківщини як загублена і віднайдена вівця, приведена до Бога на квітучі пасовиська і місця відпочинку. І в решті-решт, в Христі Ісусі викликуюча сила нашого Псалма доходить до свого сповнення, знаходить повноту свого значення: Ісус є «Добрим Пастирем», який іде на пошуки загубленої вівці, який знає своїх овець і дає життя за них. Він є дорога, правдивий шлях, який веде нас до життя, світло, яке освічує темну долину і перемагає будь-який наш страх. Він є щедрим гостем, який приймає і спасає нас від недругів, готуючи нам стіл свого тіла і своєї крові і останній стіл банкету на небесах. Він є небесним Пастирем, царем в покорі і в прощенні, інтронізованим на славному дереві хреста.

Дорогі брати і сестри, Псалом 23 запрошує нас відновити нашу довіру до Бога, беззастережно віддаючись в Його руки. Просімо, отже, з вірою, щоб Господь нам дарував, навіть на важких шляхах нашого часу, ходити завжди по його дорогах як слухняне і покірне стадо, щоб прийняв нас до свого дому, до свого столу, і щоб нас провадив до «тихих вод», щоб приймаючи дар Його Духа, ми могли напитися з Його джерел, джерел тієї живої води, яка «струмує в життя вічне» (Ів. 4, 14). Дякую.

Щиро вітаю семінаристів Мукачівської греко-католицької єпархії та їхніх вихователів, паломників до гробів святих Апостолів та місцями блаженного Теодора Ромжі. Мої дорогі, заохочую вас за прикладом блаженного дедалі більше уподібнювати своє життя до Христа для великодушного служіння Церкві. Від щирого серця вас благословляю. Слава Ісусу Христу!