2011-09-21ПРОПОВІДЬ

"В наших душах закладене те бажання щастя, яке ніхто і ніщо не може заспокоїти, тільки Ісус Христос"

Проповідь Преосвященного владики Мілана під час Архієрейської Служби Божої 18 вересня 2011 року у м. Хуст в новоосвяченому храмі Преображення Господнього.


Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші, Всечесніші, Всечесні і Преподобні отці, Преподобні сестри-монахині, брати-семінаристи, вельмишановні гості нашого свята, брати і сестри – парафіяни цієї Преображенської церкви, дорогі брати і сестри у Христі!

Сьогодні, думаю, що кожна християнська душа, яка сюди прийшла, прийшла з радістю. Тому що маємо ще одне місце молитви, ще одну церкву, яка після свого завершення буде не лише окрасою міста Хуст, але, насамперед, місцем молитви.

19 вересня 1771 року, 240 років тому, Папа Климент XIV підписав буллу – свій спеціальний лист, яким канонізував нашу єпархію. І після смерті тодішнього владики Йоана Брадача було висвячено і поставлено на катедру Мукачівських єпископів владику Андрея Бачинського, який 37 років очолював нашу богоспасаєму Мукачівську єпархію. Це був період великого розвитку, матеріального і духовного: будівництва церков, розбудови структур єпархії і, насамперед, духовного життя. Cемінарія, яка діяла в Мукачеві лише як дворічна школа, стала вже чотирирічною семінарією за прикладом тих, які створилися після Тридентського собору. Вона виховувала священиків освічених, тих, які стали проводирями, пастирями народу. Відкривалися школи, виходили друком книжки, так щоб вчилися не лише діти вельмож , а й діти простого народу у далеких, «глухих» селах.

І так золотими буквами записався владика Андрей Бачинський до історії нашого краю і тодішньої великої Мукачівської єпархії, до якої належали всі греко-католики, що проживали на тих теренах, територіях сучасної Угорщини, Словаччини і частини Румунії. В цій єпархії владика Андрей працював з великою любов’ю до нашого народу та, насамперед, до Христа і Його Церкви, до якої цей народ належав.

Тому не дивно, що площу перед резиденцією в Ужгороді було названо його іменем – іменем єпископа Андрея Бачинського. І праведно, і справедливо, що готується встановлення пам’ятника єпископу-просвітнику, єпископу-апостолу, єпископу, який старався, щоби наша єпархія мала священиків, котрі будуть євангелізаторами і вчителями нашого народу. Сподіваюся, що пам’ятник скоро буде зроблено.
Але не головне те, щоби ми будували пам’ятники. Головне є те, дорогі у Христі, щоби ми плекали ту духовну спадщину, яку отримали від наших перших апостолів – рівноапостольних святих Кирила і Мефодія, котрі в єдності з Апостольським престолом, в єдності з Папою, наступником Апостола Петра, старалися євангелізувати тоді всіх слов’ян, що жили під Карпатами. І їхнє діло євангелізації приносить плоди й сьогодні завдяки їхній невтомній праці, завдяки їхній любові до Христа і Його Єдиної Церкви – тоді неподіленої. Вони нам залишили ту спадщину, щоби ми розуміли, що нам сьогодні треба старатися будувати єдність Христової Церкви. Тому що поділення є від сатани, від диявола, який хоче володіти через поділення.

Христос є Той, Який заснував Єдину Церкву на визнанні віри і любові Апостола Петра. Він дав Апостола Петра як ту скелю, від якої має йти будування Єдиної Святої Апостольської Вселенської (по-грецьки Католицької) Церкви. І тому нам треба цю історичну спадщину розвивати. Богу дякувати, що була така дата – 24 квітня 1646 року, коли було відновлена на території сучасного Закарпаття та єдність, що була в першому тисячолітті, яку проголошували Євангелієм святі рівноапостольні Кирило і Мефодій. Важливо, щоб ми розуміли: святі Кирило і Мефодій були православними у вірі, але католиками в Церкві, єдиній Церкві. І тому ми можемо молитися «всіх вас, православних християн…». Адже всі, які визнають перших сім чи вісім Соборів, мають православну віру. Але також визнавати Єдину Вселенську (Католицьку) Церкву, яка є в єдності з Наступником Апостола Петра, – це великий дар. Це та духовна спадщина, якою ми можемо гордитися, і не для того, щоби когось відштовхнути або кимось нехтувати, але щоби дякувати Господеві Богові за те, що Він нам дав цю велику ласку – плекати цю спадщину Церкви першого тисячоліття і спадщину віри, надії і любові наших рівноапостольних святих Кирила та Мефодія, і, також, Мойсея Угрина, монаха Печерської лаври, і святого Володимира, який хрестив Київську Русь (який був у єдності з Апостольським престолом у Візантійському обряді, але в неподіленій Єдиній Церкві, якою вона була в десятому столітті. І в цій Церкві, в якій будував Ярослав Мудрий святу Софію Київську, у цій Церкві, в якій ми зараз знаходимося, у духовній єдності.

Тепер, коли задумуємося над тим великим даром єдності Церкви, дорогі у Христі, ми також хочемо прийняти ту особливу благодать, яку Господь дає нам в цій Церкві. Ту благодать, в якій були виховані генерації наших предків тут, під Карпатами. Багатьох людей дивує вірність нашого народу християнству. І мушу сказати, що ця вірність була плекана в цих простих хатах наших прадідів. Вона була передавана через молитву і наш спів, який тут був і є тою духовною спадщиною. Не даймо вкрасти ту духовну спадщину від нас! Адже вона є старша, ніж, скажімо, Київська чи Московська, тому що християнство до нас прийшло раніше.

Нещодавно тримав у руках підручник з історії, виданий в Івано-Франківську УГКЦ. І там написано, що коли святий Володимир хрестив у Києві Київську Русь, тоді Західна Україна – сучасні Галичина і Закарпаття – вже мали довгий час християнство і багато священиків. Це дуже важлива констатація, це дуже важливо, щоби ми розуміли, що дійсно християнство тут вкорінене понад 1100 років.
Але бачите, що є багато різноманітних атак на нашу віру і на нашу Церкву. Насамперед, це різні секти, різні традиції, які сюди прийшли і які зараз хотіли би все знищити. Але найбільшою небезпекою, дорогі у Христі, є секуляризація і байдужість. Не можемо сказати, що вони прийшли із Заходу. Адже ті, хто працював чи просто перебував у Росії, можуть сказати, наскільки великою є байдужість до Церкви, часто по селах нема церков, є райони, де одна церква на цілий район, де люди ставляться байдуже до храмів, що були закриті при більшовизмі і не були відкриті, тому що їх нема кому відкрити. На жаль, секуляризація і байдужість є таким явищем, якого можна уникнути лише тоді, коли людина є закорінена в Ісусі Христі. Немає іншої можливості. Немає нічого іншого, що б нас могло вберегти. Тільки Ісус Христос. Щоб ми дійсно відкрили наше серце для Нього. Щоби Він був Спасителем нашим особистим, Спасителем нашого життя.

Знаєте, часто маємо такі різні «гальма», які нам блокують це життя з Ісусом Христом. Ми є в Преображенській церкві, тож пригадаймо собі Євангеліє Преображення Господнього… Можемо зрозуміти, що й апостоли мали багато гальм. Вони були під впливом тої формації, де все було зв’язане – Закон і Пророки. І тяжко було їм переробити себе до того, що дійсно Ісус є Спасителем. І коли на горі Фавор Ісус преобразився, там були присутні Ілля і Мойсей, там були присутні головний пророк і законодавець. Закон і Пророки. І тоді вони починають розуміти, що в Ісусі Христі виповнюється Закон і Пророки. Це їм допомагає в тому, щоб зникли гальма.

Нещодавно я прочитав одну розповідь про пожежу. В одному місті горіла фармацевтична фабрика. Пожежа стрімко ширилася. Директор дуже кричав: «Згорять навіть всі дослідження багатьох років, яке ми маємо…» Тоді бачить, як пожежник, тримаючи в руках мобілку, дає якісь команди. Він її вириває йому з рук і кричить: «Півмільйона євро тому, хто винесе трезор з мого офісу і врятує його, тому що там є результати досліджень!» За якусь мить виривається стара пожежна машина, пробиває огорожу і вривається аж всередину будівлі. Через кілька хвилин виходять такі хлопці, обгорілі, і виносять в руках трезор. Директор на місці підписує їм чек на півмільйона євро. І хтось їх питає: «А що будете робити з тим півмільйона?» Начальник каже: «Перше, купимо собі нормальну машину, яка буде мати добрі гальма».  Вони «влетіли» в будівлю, яка горіла, бо відмовили гальма… Але якраз те було потрібне.

Бачите, дорогі мої, і ми маємо так багато різних гальм. Тому що «я – мудрий, я – чоловік, що там до церкви ходити…, то для жінок». Знаєте, я був так приємно здивований, коли на зустрічі молоді наприкінці серпня в Мадриді було два мільйони молодих людей, які прийшли слухати Папу, які молилися і прославляли Господа. Робили дослідження, статистика така: присутніх було 50 на 50 – хлопців і дівчат. Розумієте? Прийшли хлопці, прийшли дівчата, прийшли молоді, які хочуть жити з Христом, які розуміють, що щастя не дають ні наркотики, ні хеві-метал музика, ні шось інше… Але в наших душах закладене те бажання щастя, яке ніщо не може заспокоїти…  Навіть якби ми мали мільйон євро в банку. Є щось більше… То бажання щастя може заспокоїти тільки Ісус Христос. І нам потрібно, дорогі у Христі, щоби ті гальма зникли. Нам потрібно, щоби ми зуміли в своїй кімнатці клякнути просто на коліна в самоті і сказати: «Господи Ісусе Христе, я шукав щастя в моєму житті так багато часу. Я так багато помилявся. Ти знаєш всі мої гріхи, помилки, прости мені. Але прошу Тебе, будь моїм Спасителем! Прийди до мого серця. Зламай ті людські перестороги, які я маю, які мені забороняють, щоби я йшов дорогою віри, як чоловік, як жінка, як дружина, як той, який має сім’ю…

Дорогі у Христі, cпробуймо сьогодні вдома у тиші зробити таку молитву, покличмо Ісуса до нашого життя особисто і побачимо, що щось зміниться. Бажаю всім, які будували цей матеріальний храм, які жертвували, які старалися, щоби Господь будував їхній дім життя як щасливе місце зустрічі з Ним, де Він буде преображати нас на Свою подобу. Амінь. Слава Ісусу Христу!