2011-03-07ВАТИКАНСЬКІ ДОКУМЕНТИ

"З Христом ви поховані у Хрещенні, з Ним ви і воскресли"

Послання Папи Римського Бенедикта XVI на Великий піст 2011-го року

Дорогі брати і сестри!

Великий піст (Чотиридесятниця), який готує нас до святкування Святої Пасхи, є для Церкви дуже цінним і важливим літургійним часом, напередодні котрого я радий звернутися до вас із особливим словом, щоби цей час був пережитий вами з належною ретельністю. Спрямовуючи погляд на остаточну зустріч зі своїм Нареченим у вічній Пасці, церковна спільнота, постійна в молитві та дієвій любові, посилює свій шлях очищення в дусі, щоб якнайповніше зачерпнути з повноти таїнства відкуплення нового життя у Христі Господі (пор. I префація Великого посту).

1. Це саме життя було вже нам дароване в день нашого Хрещення, коли для нас, "які стали причасниками смерті і воскресення Христа", почалася  "радісна і надихаюча пригода, суть якої в тому, щоб бути Його учнями" (Проповідь на праздник Хрещення Господнього, 10 січня 2010). Святий Павло в своїх посланнях постійно наголошує на особливій єдності з Божим Сином, здійсненій у купелі Хрещення. Той факт, що в більшості випадків Хрещення приймають у дитинстві, ясно показує на те, що мова йде про Божий дар: ніхто не може заслужити життя вічне своїми силами. Боже милосердя, яке скасовує гріх і дає можливість пережити "ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі" (Флп. 2.5), дається людині безкорисливо.

У своєму Посланні до филип’ян апостол язичників проливає світло на сенс перетворення, яке здійснюється в людині через її співпричетність до смерті і воскресення Христа, і вказує на мету цього перетворення: "щоб спізнати Його й силу Його воскресення і участь у Його муках, уподібнюючись Йому у смерті, аби якось осягнути воскресення з мертвих" (Флп. 3.10-11). Тобто, Хрещення – це зовсім не обряд із минулого, а зустріч із Христом, яка формує все життя охрещеного, дарує йому божественне життя та кличе його до щирого навернення, започаткованого та підтримуваного Божою благодаттю, що веде його до осягнення повного зросту повноти Христа.

Хрещення особливим чином зв’язано з Великим постом, який є сприятливим часом для того, щоб зазнати спасенної Благодаті. Отці Другого Ватиканського Собору закликали всіх пастирів Церкви "більш широко використовувати хрещальні складові Літургії Чотиридесятниці" (Конституція Sacrosanctum Concilium, 109). Справді, Церква завжди поєднувала Пасхальне Навечір’я з Хрещенням: у цьому Таїнстві здійснюється та велика тайна, в якій людина вмирає для гріха, стає причасником нового життя у Воскреслому Ісусі Христі та отримує того ж самого Духа Божого, який воскресив Ісуса з мертвих (пор. Рим. 8.11). Кожен із нас повинен наново оживляти в собі цей безкорисний дар, і Чотиридесятниця пропонує нам шлях, подібний до катехуменату, який для християн древньої Церкви, як і для сьогоднішніх катехуменів, є незамінною школою віри та християнського життя: вони дійсно переживають Хрещення як вирішальну подію для всього свого існування.

2. Для того, щоб серйозно вступити на шлях, який веде до Пасхи, і підготуватися до святкування Воскресення Господнього – найрадіснішого та найурочистішого празника цілого Літургічного року, що може бути більш відповідним, як не те, щоб дозволити, щоб нас вело Боже Слово? Саме тому Церква, через недільні євангельські тексти Великого посту, веде нас до особливо глибокої зустрічі з Господом, даючи нам пройти заново етапи християнського посвячення: для катехуменів – у перспективі отримання Святого Таїнства відродження, для охрещених – у вигляді нових і вирішальних кроків наслідування Христа і в більш повному даруванні себе Йому.

Перша неділя великопісного шляху показує наш стан людини на цій Землі. Переможна битва зі спокусами, яка поклала початок місії Ісуса, є закликом усвідомити власну слабкість, щоб прийняти Благодать, котра звільняє від гріха і вселяє нову силу Христа, Який є Дорога, Істина і Життя (пор. Чин Християнського Втаємничення Дорослих, 25). Це рішучий заклик пам’ятати про те, що христианська віра, за прикладом Ісуса і в єднанні з Ним, має на увазі боротьбу "проти правителів цього світу темряви" (Еф. 6.12), в якому диявол діє і ніколи не втомлюється – навіть сьогодні – спокушати людину, яка прагне наблизитися до Господа: Христос виходить із цієї боротьби переможцем, щоб відкрити також наші серця для надії, і веде нас до перемоги над спокусами зла.

Євангеліє Преображення Господнього відкриває перед нашим поглядом Христову славу, яка передвіщає Його воскресіння та звістує обожествлення людини. Християнська спільнота усвідомлює, що  Ісус виводить її, як і апостолів Петра, Якова та Йоана, "на гору високу" (Мт. 17.1), щоб вона могла знову прийняти у Христі, як сини в Сині, дар Божої Благодаті: „Це – мій улюблений Син, що я Його вподобав: Його слухайте” (Мт. 17.5). Це запрошення відійти від щоденного шуму, щоб зануритися у Божу присутність: Він бажає давати нам кожного дня Слово, яке проникає в глибини нашого духу, де розпізнає добро і зло (Євр. 4.12) та зміцнює наше бажання іти за Господом.

Прохання  Ісуса до самарянки: "Дай Мені пити" (Йо. 4.7), яке звучить у Літургії третьої неділі (в римському обряді – прим. перекладача), виражає співчуття Бога до кожної людини і бажає пробудити в наших серцях спрагу "води, що тече в життя вічне" (Йо. 4.14): це дар Святого Духа, який робить християн "істинними поклонниками", здатними молитися Отцю "в дусі та істині" (Йо. 4.23). Тільки ця вода може вгамувати нашу спрагу добра, істини і краси! Тільки ця вода, дарована нам Сином, зволожує пустелі неспокійної і незадоволеної душі, " аж поки не спочине в Бозі", – згідно з відомими словами святого Августина.

"Неділя сліпонародженого" представляє Христа як світло для світу. Євангеліє запитує кожного з нас: „Віруєш у Чоловічого Сина?” „Вірую, Господи!” (Йо. 9.35,38), – з радістю стверджує сліпий від народження, стаючи голосом кожного віруючого. Чудо зцілення є знаком того, що Христос, разом із зором, бажає відкрити наш внутрішній погляд, аби наша віра ставала дедалі глибшою, і ми могли розпізнати в Ньому нашого єдиного Спасителя. Він освітлює кожну темряву життя та веде людину до життя як «дитини світла».

Коли в п’яту неділю (в римському обряді – прим. перекладача) проголошується воскресення Лазаря, ми опиняємося перед вищою тайною нашого існування: "Я – воскресення і життя... Віриш тому?" (Йо. 11.25-26). Для християнської спільноти це привід разом із Мартою щиро покласти всю надію на Ісуса із Назарету: „Так, Господи! ...вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей” (Йо. 11.27).

Сопричастя з Ісусом у цьому житті готує нас до подолання меж смерті, щоб безконечно жити в Ньому. Віра у воскресення мертвих та надія на вічне життя відкривають нам вищий сенс нашого існування: Бог створив людину для воскрісення та життя, і ця істина надає справжнього і остаточного виміру історії людства, особистому існуванню людей, їхньому соціальному життю, культурі, політиці, економіці. Позбавлений світла віри, весь всесвіт виявляється закритим, як у гробниці, без майбутнього, без надії.

Великопісний шлях знаходить своє завершення в Пасхальному Триденні, особливо в Великому Чуванні (Вігілії) Святої Ночі: оновлюючи хрещальні обіти, ми знову сповідуємо, що Христос є Господом нашого життя, того життя, яке Бог дав нам, коли ми відродилися «з води та Святого Духа», і підтверджуємо нашу рішучість відповідати на діяння Благодаті, щоб бути Його учнями.

3. Наше занурення у смерть і воскресення Христа через Таїнство Хрещення кожного дня спонукає нас звільняти наше серце від вантажу матеріальних речей, від егоїстичних прив’язаностей до «землі», – від всього, що збіднює нас і заважає нам бути вільними і відкритими для Бога і для ближнього. У Христі Бог об’явився як Любов (пор. 1 Йо. 4.7-10). Хрест Христовий, "слово про Хрест" являє нам спасаючу силу Бога (пор. 1 Кор. 1.18), Який віддає Себе, щоб підняти людину і дати їй спасіння: любов у її найбільш радикальній формі (пор. Енцикліка Deus caritas est, 12). Через традиційні практики посту, милостині і молитви Чотиридесятниця навчає дедалі радикальніше жити любов’ю Христа. Піст, який може мати різні мотивації, набуває для християнина глибоко релігійного значення: роблячи більш бідною нашу трапезу, ми вчимося долати егоїзм, щоб керуватися логікою дару та любові; вирішуючи обходитися без якихось речей (в тому числі й не тільки тих, що можна віднести до надмірностей), ми вчимося відривати погляд від власного "я", щоб побачити Когось поруч із нами і впізнати Бога в обличчях багатьох наших ближніх. Для християнина піст не викликає замкненості у собі, але ще більше відкриває на Бога та на потреби людей, і робить так, щоб любов до Бога стала також любов’ю до ближнього (пор. Мк. 12.31).

На нашому шляху ми стикаємося також із спокусою накопичення грошей, із жадібністю, що посягає на першість Бога в нашому житті. Жага володіння призводить до насильства, зловживання владою і до духовної смерті; тому Церква, особливо в великопісний час, закликає до практики милостині, тобто, до здатності ділитися. Ідолопоклонство благам, натомість, не тільки віддаляє від ближнього, але позбавляє людину людяності, робить її нещасною, обманює її, вводить в ілюзію, не даючи обіцяного, тому що ставить матеріальні речі на місце Бога, єдиного джерела життя. Як зрозуміти батьківську доброту Бога, якщо серце переповнене собою та власними проектами, якими вводимо себе в ілюзію, що ніби ними можемо забезпечити наше майбутнє? Спокуса полягає в тому, щоб думати, як той багатий із притчі: "Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років!..." Ми знаємо, що відповів на це Господь: "Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе..." (Лк. 12.19-20). Практика милостині – це нагадування про першість Бога і про необхідність бути уважними до інших, щоб ми могли знову відкрити, наскільки добрий наш Отець, і прийняти Його милосердя.

Упродовж всього великопісного часу Церква з особливою щедрістю живить нас Словом Божим. Роздумовуючи над ним і його засвоюючи, щоб жити ним щоденно, ми навчаємось цінної та незамінної форми молитви, оскільки уважне слухання Бога, Який не перестає говорити до нашого серця, живить шлях віри, який ми розпочали в день Хрещення. Молитва дозволяє нам також набути нового сприйняття часу: без перспективи вічності і трансцендентності він, по суті, просто відміряє наші кроки до горизонтів, позбавлених майбутнього. В молитві ж, навпаки, ми знаходимо час для Бога, щоб визнати, що "слова Його не пройдуть" (пор. Мк. 13,31), щоб ввійти в те глибоке спілкування з Ним, яке "ніхто не відніме від нас" (пор. Йо.16.22) і яке відкриває нас до надії, котра не засоромить, до вічного життя.

У загальних рисах, великопісний шлях, в ході якого ми покликані споглядати Таємницю Хреста, полягає в тому, щоб, „уподібнюючись Йому у смерті” (Флп. 3.10), здійснити глибоке навернення нашого життя: дозволити бути переміненими дією Святого Духа, як це сталося зі святим Павлом по дорозі до Дамаску; рішуче орієнтувати наше життя у відповідності з волею Бога; звільнитися від егоїзму, долаючи інстинкт панування над іншими та відкриваючись на Христову любов. Період Чотиридесятниці є сприятливим часом для того, щоб визнати власну слабкість, прийняти, щиро переглянувши своє життя, оновлюючу Благодать Таїнства Покаяння, і рішуче йти назустріч Христу.

Дорогі брати і сестри, через особисту зустріч з нашим Відкупителем і через піст, милостиню і молитву, шлях навернення назустріч Пасці веде нас до нового усвідомлення нашого Хрещення. Нехай ця Чотиридесятниця дозволить нам знову оновити прийняття Благодаті, яку Бог дарував нам у той момент, щоб вона освітлювала і скеровувала всі наші дії. Через дедалі автентичніше та великодушніше слідування за Христом ми покликання щодня жити тим, що ця Свята Тайна означає та здійснює. На цьому шляху ми ввіряємо себе Пречистій Діві Марії, Яка породила Боже Слово у вірі і тілі, щоб щоб як і Вона, зануритися в смерть та воскресіння Її Сина Ісуса та мати вічне життя.

Неофіційний переклад із російської