2010-12-10ЗУСТРІЧІ

Сім стацій для мас-медіа

16 лютого, у перший тиждень Великого посту, у день коли Церква відзначає пам’ять святого і праведного Симеона Богоприємця і Анни-пророчиці, закарпатські журналісти разом із владикою Міланом знайомились із храмами міста над Ужем, розташованими на правобережжі. Чотири години подорожі і купа вражень, три мікроавтобуси, вщент набиті журналістами та фото- і кінокамерами. Такі чудові поїздки, які дають для душі набагато більше, аніж самотнє споглядання святинь, організовані Мукачівською єпархією, вже були, але по Закарпаттю і за його межами. А от рідний Ужгород сакральний-правобережний на цей раз для мас-медіа починався із площі Андрея Бачинського, що перед кафедральним собором.

Перша зупинка. Храм Священномученика Йосафата і Всіх Святих, що в мікрорайоні, званому Шахта, на вулиці Тімірязєва, поруч кардіологічного диспансеру. Настоятель храму отець Володимир Ковтик розповів журналістам про те, що парафія заснована 23 березня 2002 року за благословенням тодішнього єпископа Йоанна Семедія. 22 червня 2003-го наріжний камінь освятив тут владика Мілан, опісля розпочали будівництво храму на кошти благодійників. 4 липня 2008 року, на празник Серця Ісусового, було освячено горішній храм на честь Священномученика Йосафата, в той день святкову Службу Божу очолив кардинал Йоахим Майстер із Кельна, один із благодійників церкви. Храм розташований у доброму місці, за словами владики Мілана: „Поруч цвинтар, тож молимося за наших померлих. А в кардіоцентрі — страждущі, яким так потрібна молитва”. Богослуження тут проводяться щодня. Діє при парафії молодіжний центр «Діти світла», молодіжний хор „Всіх святих” (керівник Світлана Глеба), постійно відбуваються зустрічі та благодійні акції: нещодавно парафіяни назбирали речі для ув’язнених СІЗО...

Друга зупинка. Ужгородська Кальварія. Практично музей під відкритим небом. Місце, де розпочиналось відродження Греко-Католицької Церкви у краї. Біля однієї з каплиць Хресної Дороги, вгорі, встановлено символічний пам’ятний знак, присвячений 20-річчю виходу з підпілля Мукачівської єпархії, освячений торік 14 травня (скульптор — Василь Роман). У 1989 році, 28 квітня, отець Юрій Федака вперше відкрито служив на цьому місці Вечірню, правили тут Святі Літургії також отці Степан Гафич і Йосип Штилиха. „Це особливе місце ще й тим, що тут знаходиться статуя Ісуса Христа, яка до 1949 року стояла в скверику нижче будинку фари. Потім статую хтось переніс на Кальварію і цим врятував її від знищення”, — розповів журналістам владика Мілан. — тут вона простояла сорок літ, і звідси розпочалося відродження Церкви...”

Третя зупинка. Храм Преображення Господнього на Цегольні. Тут на мас-медійників чекав настоятель парафії отець Василь Бушко, який розповів про історію і сьогодення цієї святині, перші відомості про яку зафіксовано в 1691 році. Спочатку храм був дерев’яним. 1802-го тут збудували вже муровану церкву. 1949 року радянська влада відібрала храм і передала православним. Колишні священики храму отці Василь Пушкаш, др. Елемир Ортутай, Даниїл Бачинський (мол.), Ференц Ковтюк, Іван Ляхович, Іван Сокол, Олександр Марина та інші були заарештовані у 1949-50 роках, засуджені і відправлені в табори ГУЛАГу. За часів незалежної України храм не вдалося повернути. Судова тяганина, що тривала багато літ, завершилася безрезультатно. У 2007 році греко-католики вирішили будувати поряд зі старою церквою новий храм. 30 березня 2008-го владика Мілан і архієпископ Людвіг Шік із Бамберга (Німеччина) освятили тут наріжний камінь. У торжествах взяли участь понад двадцять священиків, представники міської влади та понад чотири тисячі вірників. Нині вже готовими є фундамент і підвальне приміщення майбутнього храму...

Четверта зупинка. Церква Святого Архистратига Михаїла на вулиці Докучаєва.
Навесні 2002-го Дух Святий надихнув на думку започаткувати парафіяльне життя греко-католиків у мікрорайоні Веселка. Спершу молилися на квартирі вірниці Олени Ковбань. Очолив вірників отець Василь Бляшин. Спочатку приходило по 30-35 вірників. 1 квітня 2002 року єпископ Йоанн Семедій призначає отця Василя Бляшина тимчасово виконувати обов’язки пароха новоствореної парафії. 15 квітня того ж року була зареєстрована новостворена парафія Святого Архистратига Михаїла. 5 червня владика Мілан призначає отця Василя Бляшина парохом цієї парафії. 29 січня 2003 року владика Мілан освячує тут наріжний камінь під будівництво храму. Мармурова табличка, що встановлена при вході до храму, — це пам’ять про те, що доброчинцем святині є пан Сальваторе Кондо (на честь свого батька Михайла Кондо, народженого 25 лютого 1923 року в італійському місті Аної Суперіоре). Отець Василь розповів журналістам, що минулого Великодня принесли освятити паски 425 сімей. Але точно встановити кількість вірників заважко, бо приходять сюди молитися також викладачі та студенти УжНУ, що розташований неподалік.

П’ята зупинка. Храм Святого Юрія у мікрорайоні Червениця. Парафія заснована ще навесні 2000 року. Богослуження тут проводяться у тимчасовій капличці, зведеній у 2002 році. За словами настоятеля храму отця Юрія Рака ЧНІ, тут невдовзі має постати монастир, тож монахи матимуть змогу проводити місії по всій єпархії. А поки що будівництво триває, як і відбудова сердець тих вірників, що приходять сюди молитися. Із осені 2008-го парафією Святого Юрія опікуються  монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя.

Шоста зупинка. Храм Божого Милосердя на вулиці Осипенка. У квітня 2002 року тут було освячено хрест і проводились постійні Богослуження під відкритим небом. 4 травня тодішній помічний єпископ Юрій Джуджар освятив наріжний камінь під будівництво храму. У травні 2004-го розпочалось будівництво церкви, проект якої розробив архітектор Арнольд Медвецький. У 2005 році німецька благодійна організація „Kirche in Not” фінансово підтримала парафію, тож будівництво храму пришвидшилось. Завдяки владиці Мілану в 2007 році проектна комісія єпархії Роттенбург-Штутгард (Німеччина) виділила значну фінансову поміч для завершення побудови цього храму. А вже 29 червня 2008-го урочисто освятили церкву владика Мілан та владика Юрій Джуджар, екзарх греко-католиків Сербії та Чорногорії. За минулий рік у храмі розпочато встановлення іконостасу, який заплановано з Божою поміччю завершити та освятити на храмове свято Божого Милосердя — 11 квітня 2010 року. „Церква тоді жива та виконує свою роль, коли її постійно відвідують вірники», –  сказав журналістам настоятель храму отець Василь Хваста...

Сьома зупинка. Монастир сестер-служебниць Непорочної Діви Марії на вулиці Малиновій. Сестра Вероніка, настоятелька спільноти, котра почала діяти тут із 2001 року, розповіла журналістам про життя монастиря, про те, яку місію несуть сестри-служебниці: опікуються недужими, катехизують молодь, діток і дорослих, навчають основ життя із Богом.  Монастирі сестер-служебниць Непорочної Діви Марії  у нашій єпархії діють у Мукачеві та Усть-Чорній, а загалом такі спільноти є в чотирнадцяти країнах світу. Засновницею цього монашого чину є Преподобна Йосафата Гордашевська, котру влітку 2001 року у Львові Папа Іоанн Павло ІІ проголосив Блаженною. Сестра Вероніка на згадку про таку цікаву зустріч подарувала кожному журналісту іконку із зображенням Преподобної Йосафати Гордашевської, на звороті якої є молитва за заступництво святої. Пригостили сестри всіх гарячим чаєм, адже то була сьома, кінцева зупинка нашої подорожі.

А надворі тимчасом темніло... Подорож по Ужгороду сакральному правобережному завершувалась. І слова владики Мілана про те, що лівобережжя храмове таки побачимо десь через півроку, розвіяли темряву душі. Чомусь спали на думку слова зі Святого Письма, які того дня читалися у храмах: „Мудрість по вулицях голосить, свій голос по майданах піднімає, на роздоріжжях гомінливих кличе, при входах у браму в місті виголошує...” (Прип. 1.20-21). Не буду цитувати наступне, бо, гадаю, кожен дочитає сам. Направду, як її бракує, тої мудрості. Як непросто в ці дні Великого посту, позбувшись гріхів, впустити в серце Господа, як старець Симеон, як непросто сконцентруватись, зібратись із думками, аби могти донести до читача Правду! Як непросто відгукнутись на заклик мудрості — „верніться на мою дорогу...” Та треба робити спробу. Треба робити... Треба покірно долати Дорогу Хресну життя свого у Слові, з якої ми, журналісти, зробили поки що лиш сім таких пам’ятних стацій...

Мирослава Мацо