2010-12-12ЗУСТРІЧІ

Сім стацій для мас-медіа-2

17 листопада 2010 року закарпатські журналісти разом із владикою Міланом пройшли другу половину подорожі по храмах лівобережного Ужгорода сакрального (про першу „правобережну” половину поїздки див. „Благовісник” № 211). Обіцяна півроку тому мандрівка дійсно нагадує другу половину Дороги Хресної. Чому? Лишень тому, що має якраз наступних сім зупинок чи сім стацій? Не тільки... Бо в ці святкові дні Різдва Христового спадає на думку ось що: чому прийшов до нас Ісус? Як прийшов до нас Бог? Чому Він мусив народитись лише у бідній стаєнці (там, де не родився жоден із нас, нині живущих!), а не хоча б у нормальній кімнаті з людськими умовами життя?.. Сім храмів лівобережжя міста над Ужем — від найстарішого до найновішого — це фантастична подорож у часі впродовж 2000 років, хоч тривала вона лише кілька годин... Тому й продовжуємо нумерацію далі, не називаючи першу зупинку першою, а саме восьмою...    

Зупинка восьма. Храм Покрова Пресвятої Богородиці мікрорайону Горяни.

Горянська ротонда зведена близько 12 століття. До парафії належить близько 500 сімей. Настоятель — Преподобніший отець-архімандрит Петро Павло Береш. Офіційно громада відновлена 19 вересня 1991 року. Найстаріший храм краю. Точна дата його побудови схована за мороком століть. Ця церква, яка щоосені збирає сотні вірників на своє храмове свято Покрова Пресвятої Богородиці, має одну особливу місію: звідси Святою Літургією розпочинаються щорічні святкування Дня Ужгорода. Всередині храму чудують слабко збережені, але ще живі розписи давні, що сильно нагадують манеру письма періоду Джотто. Старезне дерево посеред храмового двору, що два роки тому ще зеленіло, вже розчахнуто навпіл, як переконання атеїста, котрий покаявся за хвильку до кончини. Тут журналісти фотографуються на згадку із Преосвященним владикою.

Зупинка дев’ята. Церква Рождества Пресвятої Богородиці мікрорайону Дравці.

Храм побудовано 1806 року. Чисельність парафії близько 450 сімей. Настоятель — Всесвітліший отець митрофорний протоієрей Михайло Баник. Офіційно громаду відновлено 27 серпня 1991 року. Вражає історія про замальоване Серце Ісуса: 1949 року, коли храм віддали православним братам, хтось замалював те Серце на образові. Не менш повчальна історія ікони святої Терези, яку одна з вірниць за радянських часів сховала вдома, нині ж у храмі – точна її копія. Дравецькі вірники – ревні почитателі старих традицій, до церкви ходить багато молоді, яка має свою спільноту.  

Зупинка десята. Парафія Рождества Івана Хрестителя в мікрорайоні Радванка.

За часів радянської влади старий храм на Радванці відібрали і передали православній конфесії. Богослуження нині проводяться у пристосованому приміщенні, яке одна з вірниць подарувала громаді в 1998 р. То фактично звичайна хата, перероблена під церкву, де збираються щонеділі і в свята вірники цього мікрорайону, які направду мають велику силу віри ще й тому, бо витримали всі незручності „пристосованого” періоду. Нині розпочато будівництво нового храму по вулиці Тельмана, у стадії завершення перед будівнича підготовка документацій. Кількість вірників парафії — близько двісті сімей. Настоятель — Всечесний отець Юрій Симйон. Офіційне відновлення громади відбулося 19 вересня 1991 року.

Зупинка одинадцята. Монастир Маріяповчанської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, отців ЧБМ.

Храм на стадії побудови. Богослуження відбуваються у пристосованому приміщенні. Настоятель — Преподобний отець Косма Холлек. Цю новоутворену парафію відвідують на Богослуженнях близько 250 сімей. Парафіяльна спільнота утворена 18 березня 2005 року. Нині тут несуть Слово Боже у народ четверо ієромонахів, навчаються в УжБА один брат-монах та п’ятеро братів. Це парафія, де нині знаходиться ікона падре Піо  з частинкою його мощів — шматочком тканини зі слідами крові, що витікала зі стигм отця Піо. Ікона падре Піо вже здійснила паломництво по храмах Ужгородського деканату, вчинивши чуда невидимі, які за життя земного Божим промислом чинив і великий стигматик. Поки деякі журналісти фотографують ікону і „допитують” з диктофонами отця Косму, інші слухають отця Ніла ЧБМ, який розповідає про нюанси духовного життя монашої спільноти та пояснює мас-медійникам символіку одягу францисканців. Намагаюсь крізь фотоспалахи вловити те, про що говорить отець Ніл, і думаю: направду не забракло би покори кожному (тут власне мова про себе), хто виносить на шпальти газет свого серця думки.

Зупинка дванадцята. Парафія Пресвятої Тройці на вулиці Богомольця.

Храм будується. Служби Божі проходять у пристосованому приміщенні. Тут возведено каплицю Рождества Пресвятої Богородиці. Настоятель — Всечесніший отець ставрофорний протоієрей Юрій Довганинець. Парафіяльна спільнота утворена 16 грудня 1997 року. Найбільша за кількістю вірників парафія міста — 6400 сімей. Тут, у капличці Рождества Богородиці, милує око чудове оздоблення, вчинене золотими руками Йосипа Волосянського, Йосипа Пала, Петра Ходанича та Івана Сідуна. Заплановано на храмі звести найвищий у мікрорайоні хрест. Оригінальною, не схожою на інші, зроблено тут Хресну дорогу: в темряві кожна стація „світить”, нагадуючи про те, що кожен із нас, як свічка, має світити лише іншим.

Зупинка тринадцята. Церква святих Первоверховних апостолів Петра і Павла у с. Минай.

Храм возведено в 1908 році. За радянських часів церкву було зачинено і перетворено на склад. У часи легалізації Мукачівської греко-католицької єпархії, в 90-х роках, його відновлено. Кількість парафіян – близько 500 сімей. Настоятель храму — Всечесніший ставрофорний протоієрей Іван Шемет. Офіційно парафію було відновлено 31 липня 1991 року. Отець Іван розповідає журналістам про те, як йшло відновлення храму, як у 2004 році Йосип Волосянський вирізьбив іконостас, як сталося, що храм має аж чотири намісні ікони (храм збудували без іконостасу, поставивши по боках по намісній іконі, а в новому іконостасі аналогічні ікони встановили знов). Постійна матеріальна віднова в цьому храмі лише віддзеркалює видимо те, що постійно тут відбувається відродження душ у святій Тайні Покаяння.

Зупинка чотирнадцята. Храм Перенесення мощів Блаженного священномученика Теодора, єпископа Мукачівського (Ужгородська богословська академія).

Храм новозбудований, наріжний камінь освячено 28 червня 2003 року при Торжественному Перенесенні мощів священномученика Теодора, єпископа Мукачівського. Церква була збудована як семінарійна, освячена 28 червня 2007 року. Чисельність парафії — близько 120 сімей. Парох храму — ставрофорний протоієрей Константин Сабов. Парафія утворена в 2009 році. Нині цей храм — не просто семінарійний, бо відвідують його вірники, що живуть неподалік, є й діточки, які готуються стати Першопричасниками. Впадає в око оригінальний кам’яний престол. Іконостас, який  конструює Йосип Волосянський (вже готові намісні ікони та Царські врата), загалом інтер’єр церкви — нині у стані оздоби. Ікона священномученика Теодора Ромжі, Рік якого відзначаємо нині, із зображенням чотирьох храмів, де перебували мощі Блаженного в 2003 році (єзуїтський храм м. Будапешт, Маріяповчанська церква, храм Собранців та Ужгородський кафедральний собор), — зліва від іконостасу. Перед нею — вогники свіч, які запалюють вірники як і в будень, так і в свята. Це храм, у назві якого закладено суть нинішнього духовного статусу єпархії — почитання великого владики, який віддав своє молоде життя за те, щоб ця єпархія нині існувала.

Тут, у „альма матері” духовній завершуємо свою дорогу святинями міста над Ужем. Гарячий чай і кава, якими нас пригостили в семінарії, зігрівають тіло, а душу гріє те, що є така чудова можливість великого духовного спілкування. Можливість побачити ще не бачене очима духу. Розуміння того, що лише це є щастям — іти дорогою, яка веде до Бога, бути з НИМ.  Нагода зрозуміти те, чому Ісус народився у бідній стаєнці — аби ми мали ці храми — куточки Неба на Землі, аби серце кожного журналіста стало тими маленькими яселками, що прийме чи й уже прийняло Спасителя.   

Мирослава Мацо