2010-05-28ГОМІЛІЯ

„Ми покликані служити і об’єднувати, а не розділяти”

Проповідь владики Мілана, виголошена на Архієрейській Літургії у Кирило-Мефодіївській літній каплиці 25 травня 2010 року у м. Тячів

Всечеснійші отці, дорогі браття семінаристи, дорога молодь, дорогі браття і сестри у Христі!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні маємо вівторок, який є традиційно у багатьох місцях завершенням свята Зішестя Святого Духа, Зелених свят. Ми зібралися тут, в каплиці святих Кирила і Мефодія, щоб спільно молитися, прославляти Господа. Маю ще сьогодні освятити пам’ятник нашим священикам, які служили у Тячеві. Їх є немало, тих, які тут трудилися протягом століть, і, сподіваємось, прославляють Господа вже в небі, на небесній Літургії.

Ця подія є дуже гарною перед завершенням Року священства, щоб ми могли задуматись над великим даром Священства, який Ісус дарував своїй Церкві, коли на Тайній Вечері перед своїми стражданнями заснував Євхаристію і Тайну Священства. Цей дар є даром на всі часи – до кінця світу, для того, щоб через служіння в любові  проголошувати Євангеліє. Ісус зробив великий жест тоді, коли дарував Апостолам духовну владу для служіння. Що Він зробив? Умив Апостолам ноги… Це не було чимось дивним. У той час всі, коли збиралися десь на вечерю чи гостину перед тим, як сісти за стіл, мили ноги від пороху, оскільки ходили пішки і у сандалях. Це умивання робили раби або діти, тобто найменші. Дивним у цьому є те, що це зробив той, кого називали Учителем. Дивним є те, що це зробив Божий Син, який став людиною. Він помив ноги своїм учням…

Цей жест був не лише миттям ніг перед вечерею, але він мав глибокий духовний зміст. Це був знак, про який Ісус сам сказав: „Коли, отже, я Господь і учитель, умив вам ноги, і ви повинні мити ноги один одному. Я дав вам приклад, що, як я зробив вам, так і ви робили…” (Ів. 13, 14-15). Дорогі у Христі, це можна робити як театр, а можна робити як знак любові. Наш Спаситель зробив це як знак любові, як знак служіння, як знак покори. Зробив це тому, щоб таким було служіння Його Апостолів Божому народові. З одного боку, проголошувати Євангеліє з великою силою Святого Духа, а з другого боку, робити це як служіння, з покорою, з любов’ю. З любов’ю до Ісуса Христа, з любов’ю до Його Церкви, розуміючи, що вони не є панами, господарями Церкви, але що вони є тими, кому було доручено служити Божому народові. Тому що Паном, Господарем Церкви є лише наш Спаситель – Ісус Христос! Він є невидимий Голова Церкви!

Тоді, коли Він був присутній між своїми Апостолами, які були відкриті на Святого Духа, навчав їх всієї Правди. Вчив їх всьому тому, що є важливе: відрізняти правдиве від тої „зовнішньої окраси”. Нам часто робить проблему те, що ми вважаємо за важливе те, що є „зовнішньою окрасою”. Часто зупиняємося на тому і думаємо, що це є найважливіше. Наприклад, інколи людям бракує у церкві іконостасу, тому що ми його ще не встигли зробити. Хтось прийде до такой церкви і каже: „Тут нема іконостасу, навіщо я сюди буду ходити?!” Ми розуміємо, що ікони у наших церквах мають важливе місце, ми їх почитаємо, але вони не є основними. Ми так само можемо молитися й тоді, коли їх нема, так, як молилися наші мученики-ісповідники у тюрмах. Не було їм дозволено мати навіть хрестики! Робили собі зернятка рожанца з маленьких кусників хліба й на цьому молилися. Коли від них і це позабирали, молилися на пальцях…А хрест був видряпаний десь на стіні у камері…Так, дорогі у Христі, вони розуміли те, що є основним. Вони довіряли Господеві, уповали тільки на Нього, на Нього опиралися, і Господь дбав про єдність Церкви.

Одного разу розповідав мені єпископ Реформатської Церкви, який живе у Мукачеві, який також був на засланні разом з нашими священиками: „Як ми молилися! Ми молилися разом, завжди, як тільки це було можливо! Які там тільки не були: римо-католики, греко-католики, реформати, протестанти, православні – ми разом постійно молилися!” Тоді не прийшов жоден єпископ і не сказав, що не можна молитися з католиками! Як можна будувати єдність Христової Церкви, якщо не можна разом молитися?! Дух Святий є той, хто може об’єднувати. Нам потрібно Його просити, щоб ми зуміли будувати єдність Церкви, не лише тоді, коли священики разом сидять по тюрмах, але й тоді, коли вони є на волі! Ми повинні зрозуміти, що ми покликані служити і об’єднувати, а не розділяти… Щоб Святий Дух очистив наші серця. Тому що, найперше, те, що розділяє, є гординя. Дух Святий, Дух Воскреслого Ісуса Христа об’єднує. Тому, дорогі у Христі, моліться за тих, які мають участь у наслідді Апостолів, які мають участь у духовній спадщині Церкви, які прийняли духовну силу від Апостолів через їх наступників по сьогоднішній день, щоб ми всі розуміли, що це служіння нам дане на будування Христової Церкви. Щоб наші слова були тими, які утверджують у любові, утверджують на дорозі спасіння. Це те, що може нам допомогти у тому, що ми також могли почути, тоді, коли закінчиться наш життєвий шлях на цій землі, слова Господа: „Слуга добрий та вірний, увійди до радості свого Пана”.

Наше земне життя є коротким. Якби воно тривало й 100 років – воно є коротким. Ми маємо йти туди, де немає часу. Тому не жалкуймо ті хвилини й години, які можемо посвятити на спілкування з Господом, і потім наповнені Його Благодаттю, піти й спілкуватися у любові з нашими братами і сестрами. На роботі, в дорозі, де б це не було, пам’ятаючи, що все змінюється, а тільки любов залишається. Для всіх нас, для всіх отців, які маємо участь у Христовому Священстві, нехай буде прикладом святий Апостол Павло, який у своєму посланні до римлян писав, як він бажав йти і повсюди проголошувати Євангеліє! Кожен священик, який голосить Слово Боже, повинен задуматись над одним: “Чи через моє проповідування люди зустрічаються з Господом? Чи я приводжу людей до Спасителя? Чи моє проповідування є таким, яке показує дорогу до спасіння? Чи дійсно люди, слухаючи мене, можуть наблизитися до спасіння?” Треба час від часу робити собі такий іспит совісті. Це може нам допомогти зробити деякі поправки, коректури у нашу діяльність, в наше апостольське служіння. Моліться браття і сестри, щоб ми всі це розуміли, і насамперед ті, яким було доручено бути пастирями Церкви. Амінь.

Слава Ісусу Христу!