2010-05-22ПРОПОВІДЬ

"Дякуймо Господеві за це прекрасне життя св. Миколая"

Проповідь владики Мілана, виголошена на Архієрейській Службі Божій у парафії села Ворочево Перечинського деканату 22 травня 2010 року на храмове свято Перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

Всечесні отці, дорогі діточки, дорогі браття і сестри у Христі!

Сьогодні у тропарі ми співали: „…град Барський радується і с ним вся вселенная ликовствуєт пісньми і піньми духовними…” (тропар свята пренесення мощей св. Миколая Чудотворця). Ці слова впроваджують нас до сьогоднішнього свята. У Перечині також святкується свято св. Миколая, але це взимку, а тут, у Ворочеві, маємо „літнього Миколая”. В цьому святкуванні є інший зміст свята – перенесення мощей святого отця нашого, чудотворця Миколая. Як ми знаємо з історії, це перенесення мощей відбулося у 1087 році, коли місто Мір у Ликії занепало, і тамтешня церква, в якій були мощі св. Миколая, також занепала. Тоді, побуджені Божим видінням, моряки з міста Барі, що в Італії, попливли через море і привезли мощі до цього міста. Тиждень тому, на свято Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа, я мав ласку побувати у цьому місті вперше у моєму житті, там біля мощей св. Миколая, які знаходяться в гарному соборі монастиря римо-католицьких монахів – отців Домініканців, куди приходять вірники зі всього світу.

Так просіяла слава отця Миколая, зі Сходу на Захід! Вся Вселенна Церква, Східна і Західна, почитає отця нашого Миколая. Приходять туди, до католицької церкви, і православні різних патріархатів. Ніхто їх не виганяє, ніхто їх не б’є, моляться там, служби правлять на мощах у католицькій церкві, – це є також чудо! Дуже добре, що католики так гарно поводяться і дозволяють всім вірникам, різних патріархатів там молитися, прославляти Господа і святого Миколая за його велику любов до Христа.

Тому що, якщо історично подивимося, коли було перенесення його мощей, тоді вже Константинопольський патріархат був відділений від Римського Вселенського престолу, але слов’янські народи святкують це свято. Це означає, що вони не були тими відділеними, а для греків це є втрата, вони втратили мощі. Вони були перенесені на Захід, вони зберігаються в Римській Церкві, але для слов’ян це є свято, тому що вони ще жили тоді в єдності зі Вселенським Архієреєм, так, як живе наша Греко-католицька Церква, в єдності із Вселенським Архієреєм.

Ми чули сьогодні в читанні Апостола, як прийшов апостол Павло до Риму. Бачите, які можуть бути різні думки людей. Під час подорожі до Риму апостола вкусила змія, і люди почали казати: „Ось бачите, він вбивця, і боги його карають!” Люди на Мальті чекали, коли помре, а коли не помер, тоді казали, що він є богом... Ось так на різний спосіб думали язичники. Вперше помилялися і вдруге помилялися! Без Божого духа людина може дуже помилятися! Павло був апостолом. Він був тим, який свідчив про воскресіння Ісуса Христа. Він проповідував Боже слово! Це слово мало велику силу. На ньому виповнилося те, що сказав Спаситель, що коли ви будете проголошувати моє слово, тоді, навіть якщо вип’єте щось смертоносне, то воно вам не зашкодить, ви не помрете. Так, він свідчив про воскреслого Ісуса Христа. Оздоровлював Його силою.

Нещодавно Святіший отець Бенедикт XVI побував на о. Мальта із паломництвом стопами апостола Павла. Цей острів зараз є дуже християнським, і можемо сказати, що люди там дуже ревні християни-католики. Святіший отець прийшов, щоб виповнювати те, що сказав Христос до Петра, щоб утверджувати братів у вірі. Це є зміст такого паломництва. Не робити політику, а проголошувати Євангеліє. Це є завдання єпископів, священиків – проголошувати Євангеліє. І всі християни також покликані до того, щоб приймати Слово Боже до свого життя, жити тим словом і свідчити про Христа Воскреслого! Ми маємо велике завдання – бути свідкам Воскреслого Спасителя!

Дорогі мої, коли ми згадуємо таку давню історичну подію, від якої пройшло вже 933 років, то задумаймося, що було таке у житті св. Миколая, що ми будемо вже згадувати майже 1700 років з дня його смерті. Він був ще на Першому Вселенському Соборі (325р.), про його життя ми не маємо багато відомостей, але слід свідоцтва, вірності Христові великий! Дійсно події його життя були прості, християнські. Його життя було сповнене любові до Христа, до Його Церкви, і з цією любов’ю він служив ближним, цілковито віддаючи себе. Роздаючи майно, не був прив’язаний до земного, збирав майно Небесне, так як, говорив Ісус, щоб складати собі скарби на небі, а не на землі…Тому, дякуймо Господеві за це прекрасне життя св. Миколая, за те, що й сьогодні ми маємо від Господа свідоцтво, тому що з мощей св. Миколая тепер постійно витікає миро, яке збирають монахи. Багато людей приходить з великою вірою та любов’ю зі своїми проханнями та подякою за вислухані молитви.

Часто ми також молимося за здоров’я, за те і за інше. Воно є важливе, але найважливішим є те, щоб ми мали віру, щоб ми наше життя будували на Ісусі Христі, щоб свідчити, особливо молоді, дітям, що найважливішим є те, щоб людина в своєму серці несла Ісуса Христа, щоб Його світло просвічувало наше життя. Тоді людина знає, звідки вона прийшла і куди йде. Коли в людині цього нема, тоді вона є такою, яка не має керма. Тоді хвилі життя несуть її по течії. Життя християнина повинне бути не таким, яке йде туди, куди дме вітер, але таким, яким керує вітер Святого Духа! Де св. Дух провадить, християнин є тим, котрого провадить Святий Дух. Тобто знаємо, що ми вийшли від Господа і до Нього маємо повернутися. Це є тим основним – прийти до Господа!

Нехай молитви св. Миколая нам допомагають побудувати тут той матеріальний Храм, який з Божою допомогою розпочнемо будувати, але також хай Дух Святий допомагає нам будувати живу Церкву! Тому що храми розпочнуть будуватися, і закінчиться те будівництво, але основне є те, щоб була спільнота вірників, збудована Святим Духом, щоб дійсно Дух Божий нас провадив, і це є тим, до чого Церква покликана. Нехай це здійсниться у нашому житті, і ми будемо щасливі, спокійні у всіх ситуаціях життя. Неба тут на землі нема, і Раю тут немає. Тут життя йде через страждання, але ми маємо приготоване місце, яке приготував Ісус Христос, де є місце для кожного з нас. Це є те, як говорить апостол Павло, що ні око не бачило, ні вухо не чуло... Амінь. Слава Ісусу Христу!