2007-09-22ПРОПОВІДЬ

Проповідь Преосвященного владики Мілана Шашіка під час Архієрейської Служби Божої в с. Зарічево Перечинського району

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Слава Ісусу Христу!

Всечесні преподобні отці, дорогі брати і сестри у Христі, шановні представники нашої влади!

Сьогодні Господь Бог дав нам гарну погоду. Хоча зранку було дуже холодно, але усміхнулося нам сонце. Сьогодні ми зібралися у день після свята Різдва Богородиці і перед святом Воздвиження Всечесного Хреста, – так ми перебуваємо на роздоріжжі. Ми освятили місце, хрест на ньому і наріжний камінь для нової майбутньої церкви Різдва Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії. А могло бути так, що ми б сьогодні освячували вже завершений храм.

Якщо дивитися на далеку історію, можна попросту статистично констатувати, що до 1949 року на території нинішнього Перечинського району всі церкви були греко-католицькими і дві – римо-католицькі. Не було тут ні одної церкви, яка б належала православній конфесії. Були всі православної віри в Католицькій Церкві. Зате молимося в наших служебниках – православна віра і Католицька Церква. Але, так сталося, що в нашому краї після 1990 року, де по всіх селах району дуже швидко відновилися спільноти Греко-Католицької Церкви, на жаль, жодна церква не повернулася нам як будівля. Лише в одному селі – у Вільшинках – є почергове моління.

Тому довелося храми будувати. Недавня історія нам говорить, що сім років тому тодішній голова облдержадміністрації Віктор Балога запропонував 50 тисяч штук цегли, іншу допомогу, щоби тут, у Зарічеві, побудувати церкву. Три роки тому я приходив і знову просив, щоби ми розпочали будівництво, і нам пропонували допомогти. Тому кажу, що ми могли вже сьогодні освячувати церкву.

Жаль тих „стоянь” попід стінами храму. Жаль, що Ви так страждаєте... стільки років – шістнадцять... На морозах, холоді і дощі... Багато наших вірників вже відспівано та відпроваджено на цвинтар. Багато інших відвернулося від Церкви через нелюбов, через ненависть, яка штучно розпалюється. Тому скажу дякую Богові, що хоча до того дійшли, що сьогодні освятили перший камінь. Хоча я знаю, боляче залишити будівлю прадідівської церкви. Але гірше залишити прадідівську віру, дорогі мої! А будівлю можна побудувати.

Тому я вдячний всім, які прийняли це рішення. Дякую тим, які допомогли отримати ділянку, щоб ми тут розпочали побудову тепер, коли дуже нелегко будувати. І наперед дякую всім, які будуть допомагати, аби побудувати на цьому місці храм, щоб у ньому молилися ті, які не цураються своєї прадідівської віри, і щоб Христова Церква тут могла зростати, аби всі, хто приходитиме сюди, могли тут бути насичені Словом Божим і Любов’ю. Бо споруда церкви не може бути місцем, де насичується ненавистю і заохочується до ненависті проти когось.

Дорогі мої! Християнство – це не є якась ідеологія. Християнство – то є проголошування Благої Вісті, що є Спаситель, що Бог-Отець змилосердився і дав Свого Єдиного Сина, Який помер на хресті за всіх людей, за кожну людину, за тих, які те знають, і за тих, які того не знають!

Ісус Христос відкупив усіх – і мусульман, і буддистів. Він помер на хресті за всіх людей, за все людство. В тому числі й за християн-католиків, і за православних. І за всіх нас, дорогі мої...

Ісус хоче, щоб ми йшли дорогою спасіння, яку Він нам показує, дорогою любові і прощення. Кожний відповідатиме за свої дії. Ніхто з нас не буде, скажу так, стояти перед Господом Богом, щоби відповідати за тих, які чинять. Не нам судити. Нам потрібно зробити один суд – над власними гріхами. Засудити власні гріхи і сказати: „Господи, помилуй мене, грішного...”. Якщо людина до цього не прийде, – жаль...

І тому сьогодні можемо лише задуматися. Апостол, який ми читали при освяченні каменя, говорить нам, що не можна поставити інший фундамент для християнського будівництва, лише той, який покладено. Тим фундаментом є Ісус Христос. Той Ісус Христос, Який принизив Себе Самого, але через те Бог-Отець Його вивищив над всяким іншим сотворінням. І Йому мусить поклонитися кожне коліно на небі й на землі.

Хочемо будувати нашу церкву на тому визнанні віри, яке ми чули в Євангелії, де Ісус запитує апостолів, „за кого вважають мене” люди. Можуть бути різні думки. Для одних Ісус був якимись революціонером. Для інших був дуже доброю людиною, так як свідки Єгови пишуть, – „найкраща людина на світі”. Але, дорогі мої, все це є помилкою. Справді, Ісус Христос був революціонером, але революціонером Любові! Знаєте, хтось мені розповідав про один фільм, що показує ту більшовицьку революцію, і там є епізод, коли слугиня зачісує стару графиню. Хтось раптом дуже сильно постукав у двері. І вона їй каже: „Машенко, йди подивися, хто там є”. Слугиня приходить і каже: „Там – революціонери...”. „Що вони хочуть?” – питає графиня. „Та вони хочуть, щоби не було багатих на світі”. І тоді стара графиня зачудувалася: „Це дійсно дивно. Мій дід був також революціонером-декабристом. Але він хотів, щоб не було бідних на світі...” Розумієте ту різницю, правда?

Дорогі мої, Ісус Христос був революціонером Любові. Він не повалив жодної держави, але заснував спільноту Любові, де є людські слабкості, але де Божа Благодать може їх перемагати.

Ісус був і найкращою Людиною. Але не лише Людиною. Він є Божий Син. У Ньому об’єдналася Божа натура Божого Сина. Боже Слово стало Тілом, щоби ми всі мали життя вічне, щоб дійсно перетворювало нас це Боже Слово на Божих дітей, на братів і сестер. І тому Він помер на хресті, воскрес із мертвих і дає нам прощення наших гріхів. Тому мусимо сказати, що християнство – це Благовість, яка приходить до нас від апостольських часів до сьогодні. Всі стають апостолами, якщо приносять ту Благу Звістку про спасіння, що той бідний грішник є відкуплений, що є Отець на небі, Який так полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, аби той, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Життя вічне, дорогі мої...

І ми можемо це прийняти. Увірувати. Аж тоді починається переміна нашого егоїстичного серця, коли я бачу в іншому не ворога, а брата, який, може, по-іншому дивиться на світ, котрий, можливо, по-іншому, розуміє Євангеліє. Але щоб я шукав правду через Христову Церкву, яку Він заснував на визнанні віри апостола Петра і на визнанні любові до Нього. На цьому визнанні стоїть Христова Церква. Отці Церкви говорили: „Ubi Petrus іbi ecclesia” („Де Петро, там Церква”). Ми знаємо, що Петро живе в єпископах Риму, в тих єпископах Церкви Риму, яку заснував апостол Петро і Павло. Всі наступники апостола Петра мають велике завдання – утверджувати братів у вірі.

Бо Євангеліє не є справа, яка відбулася майже дві тисячі років тому. Але це є та дійсність, яка відбувається кожного дня в нашому житті, коли ми відкриваємо двері свого серця для живого Божого Слова. Тому дякуймо Господу, що Він нас покликав до Своєї Церкви, що, незважаючи на ці довгі роки переслідування Христової Католицької Церкви на нашій землі, Вона є тут присутня. Хоча часто бита, каменована, висміяна, але вона є тут, дорогі мої, та Церква – в нас. Нам треба прийняти цю дорогу хреста, якою йшов Ісус Христос. І нам потрібно розуміти: не по тому пізнається Церква, що сильні світу цього дають їй підтримку. Не в тому пізнається права Церква, що Сталін закрив наші церкви, привів іншу... Але Христова Церква пізнається по тому, чи є ознаки в ній ті, про які сказав Ісус: „Так пізнають люди, що ви є мої учні, коли будете любити один одного”.

І нам треба лише це запитувати: чи можуть люди побачити в нас ті ознаки, про які Ісус говорив? Ісус Христос нічого не говорив про хрести – чи андріївський, чи „кривий”, чи „рівний”. То люди видумали! Він помер на хресті, не на колі, а на хресті! І не сказав: „Так будуть вас пізнавати, що будете такий хрест носити, а чи отакий!” Ісус сказав про те, що лише тоді будемо Його учнями, якщо будемо любити один одного! Ось що нам треба запитувати кожного дня, дорогі мої, всім братам, об’єднаним і необ’єднаним, кожному єдиному: „Чи можуть люди спізнати, що я є учень Христа? Або інакше: Чи ми любимо один одного?” І все! Жодних інших зайвих запитань немає! Коли будуть говорити, яка права віра, відповідайте: „Там, де є Христова любов”. Питаймо: „Любимо один одного або ні?” А як будемо питати, хто наш ближній, пам’ятаймо про те, що говорив Ісус у притчі про самарянина. Вони визнавали лише братів-євреїв. А Ісус їм говорить про самарянина, який показав любов до ближнього, котрий не був самарянином. І каже: „Хто твій ближній?” Всі обходили того зраненого: і священик, і левит. А самарянин показав йому любов. Ісус говорить, щоб і ми робили подібно. То й нам Ісус наказує перев’язувати рани ближнього, ті рани, яких багато в людських душах, у всіх...

Був режим, який зранив так багато душ. І ті рани, на жаль, досі є. І ті рани лікуються тяжко. Але є один Лікар, Який може їх вилікувати. Це – Ісус Христос! Або ми впускаємо Його до нашого життя, або ні! Хочемо продовжувати дорогу ненависті, яка не провадить до спасіння, або хочемо дорогу, на яку нас кличе Ісус Христос...

Часто на наших іконостасах написані ці слова Ісуса: „Любіть один одного так, як Я вас полюбив”. Як нас полюбив Ісус Христос, дорогі мої? Так, що віддав за нас Своє життя. Не як за тих, які були його друзями. Апостол Павло каже, „коли ми були грішниками”. За добру людину ще би хтось наважився віддати життя, але за злочинця хто би віддав?.. А Ісус віддав! За нас! І так, дорогі мої, нехай нам Його Благодать допомагає, щоби ми будували тут цю церкву з любові до Нього, а не з ненависті до когось. Ненавистю можна лише руйнувати. Любов’ю можна тільки будувати. Хочу висловити це єдине бажання:, щоб ми з любові до Господа і до наших ближніх будували цю церкву, для якої ми сьогодні освятили наріжний камінь. Нехай всі це чують, всі, дорогі мої. Тут нема ворогів. Ми маємо одного ворога, спільного, яким є диявол, сатана. Як каже апостол, наше змагання не є проти людей із крові та тіла, а проти духів злоби в піднебесних просторах, які намагаються всіх нас погубити. Ось із ким, з дияволом, нам треба воювати! Нещодавно побажав мені на моє 55-річчя один друг: „Бажаю, щоб ти любив ворогів видимих і перемагав всіх ворогів невидимих”. Те ж хочу і вам всім побажати тут, в цьому селі, щоб ми любили тих, які вважають нас за ворогів, а перемагали ворогів невидимих, диявола, що намагається обманути людину. Нехай буде Любов Христова між нами! Амінь.

лава Ісусу Христу!