2010-04-27УРОЧИСТЕ

"Історія місцевої Церкви в особливий спосіб пов'язана з фігурами власних пастирів"

Вітальне слово Його Високопреосвященства архієпископа Івана Юрковича, Апостольського нунція в Україні, на урочистостях з нагоди єпископської інтронізації Його Преосвященства владики Мілана Шашіка, єпископа Мукачівської єпархії

Ужгород, 24 квітня 2010 року

Високопреосвященні і Преосвященні владики! Дорогі співбрати у cвященстві, любі монахи й монахині, брати і сестри в Господі!

В цей урочистий день, коли Католицька Церква в Україні радіє з приводу святкової єпископської інтронізації на кафедру Мукачівської єпархії Його Преосвященства владики Мілана Шашіка, хочу від імені Святого Престолу, щиро привітати його особисто й усіх вас тут присутніх. Сьогодні історичний день на Закарпатті, в якому Мукачівська єпархія зміцнюється новими Божими благодатями у своїй апостольській місії. Саме тому ми зібралися тут, щоб бути поруч з нашим співбратом Його Преосвященством владикою Міланом у момент, коли він після років праці як Апостольський адміністратор ad nutum Sanctae Sedis приймає наступництво мудрих і святих єпископів Мукачівської греко-католицької єпархії.

Дорогий владико! Роки праці і пастирського служіння Вашого Преосвященства є винятково плідними, чого усі ми є свідками. Ваша особистість, душпастирський динамізм, людська і священицька здібність дозволили Вам розвинути церковне служіння в парафіях, завершити будівництво Вищої Духовної Семінарії та надати можливість багатьом кандидатам до священства підготуватись до священичого сану, а також численним священикам здобути вищу церковну освіту в різних католицьких духовних закладах світу, та здійснити багато іншої соціальної і харитативної діяльності у вашій Церкві. Хочу в цьому моменті згадати також про увагу й делікатність, з якими Ваше Преосвященство підтримували в останніх роках життя Його Преосвященства Івана Маргітича та Іоанна Семедія, цих двох великих заслужених єпископів, які засвідчили відданість Святому Престолу через свою вірність у важких часах переслідувань.

Історія місцевої Церкви в особливий спосіб пов'язана з фігурами власних пастирів. Бо єпархія є частиною Божого народу, довіреною пастирській опіці єпископа, якому допомагає пресвітерій, так щоб вона, тримаючись свого Пастиря і згуртована ним у Святому Дусі через Євангеліє і Євхаристію, утворювала місцеву Церкву, в котрій справді присутня і діє єдина, свята, католицька й апостольська Христова Церква (Пор. ККСЦ). В ній єпископ має діяти завжди разом із священиками як батько і старший брат, що вміє слухати, приймати і утішати, а коли це потрібно, також наставляти. Єпископ повинен старатись співпрацювати із пресвітерами і бути їм близьким особливо у важливі моменти для їхнього служіння і їхнього життя. Таке ж саме ставлення єпископ повинен мати до молодих, які готуються до священицького і богопосвяченого життя.

Бути вчителем віри, це найвища місія єпископа. Адже через проголошення Євангелія розпочалася Церква і через проголошення Євангелія вона розвивається у світі і сьогодні, через проголошення Євангелія також росте віра вірних. Апостоли були свідомі цієї основної важливості їхнього служіння, щоб бути до послуг для Служби Слова. Як наступники апостолів, єпископи є автентичні вчителі, що проголошують народу віру, з цим самим авторитетом Христа, тобто як вірити і як жити. Вірним, довіреним пастирській опіці єпископів, необхідно допомогти відкрити радість віри, радість бути особисто возлюбленими Богом, який дав свого Сина Ісуса для нашого спасіння. Саме до цього заохочує нас Вселенський Архієрей, який сказав: "Ми не можемо берегти для себе нашу радість віри. Ми маємо поширювати її та передавати, й тим ще більше зміцнювати її в наших серцях. Якщо віра – це дійсно радість відкриття істини й любові, ми неминуче відчуваємо бажання передавати її, свідчити про неї іншим. Нова євангелізація, до якої закликав нас наш любий Йоан Павло II, здебільшого проходить через цей процес. Із делікатністю та повагою ми повинні звертатися з особливим, але ясним та сміливим запрошенням слідувати за Ісусом до тих молодих чоловіків та жінок, які, як здається, можуть бути найбільше захоплені та зачаровані дружбою з Ним" (Бенедикт XVI, Промова на відкритті Римської єпархіальної асамблеї, 11 червня 2007 р.).

За прикладом Христа єпископ повинен стати "всім для усіх" (Пор 1 Кор 9,22), у щоденній турботі про паству, пропонуючи правду віри, святкуючи тайни нашого освячення і будучи свідком любові Господа. Єпископ повинен приймати з відкритою душею тих, що стукають у двері: радіти їм, втішати їх і підтримувати на дорозі до Бога, намагаючись усіх їх вести до єдності віри і любові. "В місії рибалки людей, наслідуючи Христа, потрібно вести людей від солоного моря відчуження до землі життя, до світла Божого. Нема нічого більш прекрасного, ніж прийти, здивованими від Євангелія, до Христа. Нема нічого більш прекрасного, ніж впізнати Його та сказати іншим про дружбу з Ним. Завдання пастиря, рибалки людей, може часто здаватися складним. Але воно прекрасне й величне, тому що зрештою воно є служінням радості, радості Бога, що забажав вступити у світ" (Бенедикт XVI, Проповідь, 24 квітня 2005 р.).

З волі Господа, у своїй єпархії єпископ повинен бути видимим початком і фундаментом церковного життя. Єпископ – це той, хто скликає загублених силою Божого Слова, хто будує спільноту віри, любові, молитви й свідчення, що нею є Церква. Він підтримує та укріпляє спільноту в єдності, і, водночас, у різноманітності, дбає про те, щоб відмінності в ідеях, труднощі та напруженість не розірвали сопричастя Церкви. Про кожного єпископа можемо сказати разом із Другим Ватиканським Собором, що він є будівельником спільноти. Та більш красномовним є вираз самого Собору: єпископ у своїй єпархії є, насамперед, зримим і дієвим знаком цього сопричастя любові, чиїм "видимим таїнством" у цьому світі є сама Церква (див. Lumen Gentium, 18).

Саме тому сьогодні єпархія з'єдналася навколо Вашої особи, владико Мілане, бо хочемо запевнити Вас про нашу молитовну підтримку та єдність з Вами. Бажаємо Вам і Мукачівській єпархії постійної відкритості на Святого Духа, який веде кожного з нас по дорогах часу. Нехай урочиста Служба Божа, яку ми завершуємо, буде знаком нашого духовного сопричастя, єдності і злагоди з усіма, яку кожного дня ми оновлюватимемо в молитві та праці. Нехай опіка Марії завжди супроводжує вас і товаришує в усіх ваших починаннях.

Слава Ісусу Христу!