2007-10-31

Проповідь Преосвященного владики Юрія Джуджара, Апостольського екзарха для католиків візантійського обряду в Сербії та Чорногорії,

яку він виголосив на Архієрейській Службі Божій у Хрестовоздвиженському кафедральному соборі м. Ужгорода

 

Преосвященні владики, Всечесні отці духовні, дорогі семінаристи, дорогі брати і сестри!

То благодать Божа зібрала нас, архієреїв, владик, які походять із Мукачівської єпархії, разом зі священиками, з вами у 60-у річницю народження до Неба і до Вічности нашого дорогого владики Теодора, який з любові до Бога, з любові до своєї Греко-Католицької Церкви, до свого народу віддав своє праведне життя. Ніхто не має більшої любові, як той, хто життя своє віддав за друзів своїх, каже Господь. І то Сам Господь Бог заложив у душу нашого владики велику любов до своєї Церкви і до свого стада, яка не дозволяла йому спокійно дивитися, як ворог розбиває його стадо. І тому він, хоч ще сам молодий, пригортав усіх до єдности, заохочував до вірности і закликав до витривалости, був усюди там, де його потребували. А народ йому платив любов’ю за любов.

Слова, які він сказав і написав в часі своїх свячень на образочку „Господь – кріпость моя і прибіжище моє. Господь – твердиня моя” стали програмою його служіння, його пастирського служіння спершу як священика, а потім, від 1944 року, – як архієрея. Молодий владика розпочинав свою архіпастирську службу в скрутний час для Церкви і для віри. Розпочинав її тоді, коли над його Церквою нависли чорні хмари, тоді, коли вірним послідовникам Бога була оголошена війна не на життя, але на смерть. Він відстоював права своєї Церкви до кінця, пам’ятаючи, кого він представляє перед світом – не себе, але Самого Бога.

І та любов, безмежна любов повела його 1947 року в останню подорож, з якої він вже не вернувся, але переселився до вічного життя. 60 років тому треба було освятити відремонтовану, відновлену церкву в селі Лавки – філії парафії Лохова, а ще більше – утвердити у вірі своїх братів у трудний час. І владика вибрався в ту подорож зі своїми супутниками. Та ворогові не вдалося за планом знищити його. І тільки за допомогою людської злоби його було позбавлено земського життя.

Але праведник, хоч і передчасно помре, буде жити, бо Бог його збереже. Так нам каже Святе Писання. І Бог його зберіг. Він повернувся до нас у всій своїй силі сіяти красою свого священичого єпископського життя. Його у 2001 році поставлено на престоли святих як блаженного, щоб свідчити за непереможність віри і за красу Євангелія. Його жертва, жертва його життя і жертви багатьох інших священномучеників, мучеників, ісповідників нашої Церкви були прийняті. Їхні молитви вислухані, бо наша Церква, котра була так несправедливо і ганебно осуджена, воскресла, як і Христос, до нового життя.

Кров мучеників стала посівом для Церкви. І вона, омита цією кров ’ю, сяє у всій своїй красі. Владика Теодор бажав лиш одного – слави Божої і добра для своєї Церкви. І ми дякуємо Всемогутньому Господу Богу за такого архієрея, який не побоявся визнати віру в Сина Божого і загубив за Нього своє життя. І тепер має участь у прославленні святих. А для нас він сяє як приклад ревного пастиря і доброго вчителя Церкви. Його любов до Церкви, до Бога нехай зігріває і наші серця, утверджує нас у вірі та вірності до нашої Греко-Католицької Церкви і провадить нас Божими дорогами, щоб тоді, як прийде час переходу для нас із цього життя до другого, а прийде для кожного, ми могли з ним зустрітись і жити у вічній славі. Амінь.

Cлава Ісусу Христу!