2010-03-09ПРОПОВІДЬ

"Ми маємо бути дорослими у вірі, але з простотою дитини..."

Проповідь, виголошена владикою Міланом під час Архієрейської Літургії в Ужгородському кафедральному соборі 7 березня у Хрестопоклонну неділю

Слава Ісусу Христу!

Всечесніші отці, отці диякони, брати семінаристи, брати і сестри у Христі!

Сьогодні, у третю Неділю Великого посту – Хрестопоклонну, присутні тут половина наших дияконів, з десяти, котрі є в єпархії, прийшло сьогодні п’ятеро, тому що двоє з них будуть сьогодні рукоположені в ієреї, приймуть тайну ієрейства – другий степінь священства. Першим є дияконат, другим є саме священство. Це великий дар, участь у священстві Ісуса Христа.

Говорить нам сьогодні Апостол, що маємо великого Архієрея, що вже пройшов Небо (тоді, коли Він вознісся із прославленим тілом). Але перед тим Він, Божий Син, зійшов з небес на цю землю і воплотився, взяв людське тіло на Себе (Євр.4,14-5,6). Прийшов заради того, щоб віддати своє життя за нас, щоб переконати нас у Божій любові, тому що основною проблемою людини на землі після гріхопадіння є сумнів у Божій любові.

Сатана постійно грає на тому, що коли приходять страждання, каже нам: Бог не є любов. Бо коли Він був би любов’ю, то не було б страждання, люди б не страждали, не було б страждання невинних. Диявол намагається нас внутрішньо підбурити, щоб ми прийшли до такого нарікання, як вибраний народ, коли подорожував по пустелі, і якщо щось не виходило так, як вони бажали, то починали нарікати. Були моменти, коли Мойсей казав, що небагато бракувало для його каменування. Скільки вибраний народ побачив знаків з неба?! І недивлячись не це постійно казав: чи є Бог з нами чи нема? Одного разу бракувало йому води, іншого – хліба, потім хотів м’яса, тому що манна йому вже набридла і т.д.

Дорогі мої браття та сестри, це є образ нашого життя, і з нами є так, постійно. Приходимо до того моменту, коли починається нарікання, незадоволення нашим життям, ми хотіли б щось інше. Й ми думаємо, як тим іншим добре, як їм легко, а я маю такий важкий хрест, такі страждання, яких ніхто на світі не має.

Вчора я зустрів мого співбрата з монашої спільноти, який працював десять років в Україні, і зараз після захисту докторату з теології в Америці, він зголосився на місії до Гондурасу, поміж бідних людей. Він сказав мені, що на 79 сіл їх є лише троє священиків. І це є в горах, і потрібно ходити пішки. Правда, буває так, що священик до деякого села прийде лише раз на рік. Але вони мають катехетів, служителів Божого слова – мирян, які провадять ті громади. Вони не живуть без Бога, вони моляться щонеділі, кожного свята, і це на них має великий вплив. Він говорив мені, що йшов пішки по горах три години до села, і вийшов йому назустріч батько з паралізованою дитиною на руках.  Цей чоловік має 13 дітей. Він вийшов з усмішкою і сказав: "Отче, благослови мою дитину". І цей священик був вражений. Він не почув жодного слова нарікання. Ніяких "чому? як? ні!" А лише: "Отче, благослови мою дитину". І каже, що то була вершина, тому що супроводжувала його одна жінка, яка теж була з дитинкою, яка мала одну ногу коротшу від другої. І ця жінка була вагітною, чекала другу дитину. Вона жила далеко, але треба було провести священика через ті джунглі, тому що він йшов туди вперше, і ця жінка йшла з ним. Усмішка тієї жінки та дітини залишилися в пам’яті цього священика як символ великої довіри до Бога.
Дорогі у Христі, "хто не візьме свій хрест, і не йде за Мною, той Мене недостойний" (Мт. 10,38). Живемо в час Великого посту, вибираємо собі, чого хочемо відректися, тобто не буду їсти м’ясо, не буду те, не буду інше тощо. Але так часто ми б хотіли відректися від нашого хреста. І просто сказати, щоб Бог забрав це від мене. І молимося: "Господи, забери від мене цей хрест, цей тягар". Господь часто не забирає так, як ми б цього хотіли. Що треба робити? Він нам каже, що треба взяти свій хрест і йти слідом за Ним (Мт.16,24). Тому що Він хоче прославитися в нашому житті. Він хоче показати Свою силу, Він хоче показати Свою перемогу, через ті хрести й страждання.

Дорогі у Христі, це є дуже важливо, тут потрібне довір’я дитини. Я дивився, як приходили деякі батьки з діточками цілувати Хрест. Правда, щонеділі підходять туди цілувати ікону, сьогодні маємо на тетраподі ікону Хреста зі святою реліквією, часточкою Животворящого Хреста. Якраз три роки тому, на Хрестопоклонну Неділю, ми з Риму отримали такий фантастичний подарунок, що ми собі й не усвідомлюємо, що він для нас означає, адже маємо частку того Животворящого Хреста, на якому був розіп’ятий наш Спаситель. Частку цього Хреста св. Єлена принесла на початку четвертого століття з Єрусалиму до Риму, а ми отримали часточку із нього, й маємо тут вкладеною в ікону Хреста. Я дивився на тих батьків, які приходили, і ті діточки, такі спокійні, мені так подобалось. Мама чи батько піднімає дитинку, і вона цілує Хрест. Знаєте, дорогі у Христі, як то прекрасно. Як ми мусимо дякувати Богові за те, що маємо таку нагоду, що можуть спокійно молоді батьки приходити зі своїми дітьми й те найцінніше їм давати! Тому що цей знак не є магія, це є знак, який провадить наші серця. Ми з любов’ю вшановуємо наші знаки віри, і тим самим наші діти починають розуміти, що тут є Хтось. Так, батько, мама турбуються про мене, але вони також мають довір’я на Когось, хто є Більший, як мій батько. Знаєте, для маленької дитини, яка має три-чотири роки найбільшим авторитетом є батько. Дорогі у Христі, і нам потрібно мати все життя довір’я дитини, бо дитинка, яка має три-чотири роки зуміє обійняти свого батька, і сказати щось йому з таким довр’ям та любов’ю, що немає жодних упереджень. Потім, коли стане підлітком, вже починає бути “мудрим”, мудрувати і приходять сумніви.
Ми маємо бути дорослими у вірі, але з простотою дитини, так, як говорить Ісус: "Якщо не будете, як діти не ввійдете в Небесне Царство" (Мт. 18,3). Потрібно, аби ми все життя зберігали те довір’я, і воно поглиблювалось та зростало. Це є те змагання, та дорога віри, яка нам потрібна. І це є справа всього нашого життя. Тому що Отці Церкви кажуть, якщо ми перемогли одне змагання, то повинні готуватись до наступного. Якщо ми перемогли одну спокусу, одну проблему, ми повинні приготуватись до наступної. Але той самий Господь, який нам допомагав в попередньому змаганні, буде з нами і в наступному. Він нам допоможе. І ми можемо перемогти, не тому що ми гарні, сильні… Але тому, що Бог має милосердя до нас, грішних. Ми приходимо до Нього всі, як грішники, ми всі однакові перед Ним.

Я часто згадую один приклад – похорони Австрійських імператорів. Бачив по телебаченню похорон останньої імператриці Зіти, яка в часі Першої світової війни стала імператрицею Австрії та королевою тодішньої Угорщини. Вона прожила понад 90 років. Її чоловік Карло помер у вигнанні і є проголошений Блаженним. Австрія вирішила зробити їй, як останній імператриці, надзвичайний похорон. Везли її із собору св. Стефана до монастирської церкви Капуцинів, де знаходиться крипта імператорів. Коли приїхав кортеж до дверей церкви, і той церемоніал, який керував процесією похорону, постукав до дверей, а з церкви почулось запитання: "Хто там?" Церемоніал у відповідь прочитав цілий перелік всіх титулів імператриці. А із-за дверей відповіли, що таку не знають. І знову церемоніал постукав до дверей, і знову запитали: "Хто там?" Церемоніал зачитав вже лише два титули – імператриця Австрії та королева Угорщини. І знову була відповідь, що таку не знають. Втретє постукав церемоніал і промовив, що тут покірна грішниця Зіта. Йому у відповідь почулися слова, що таку вони знають, хай вона заходить. Мене це так вразило! Який це великий урок для тих, хто має владу! В останньому моменті немає різниці чи той, хто помер був слугою, чи був бідний, чи багатий, чи то була імператриця великої імперії, покірна грішниця Зіта. Лише так можемо увійти до Царства Небесного. З покорою, з покаянням і ніяк інакше! Всі наші заслуги тоді стоять назовні. Ми можемо лише через заслуги Ісуса Христа, через те, що Він нам заслужив, увійти до Його Царства, яке Він для нас приготував. І тому ми сьогодні з довір’ям на Боже милосердя почитаємо Хрест Господній. І приймім до нашого життя те заохочення Ісуса: "Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною" (Мт.16,24). Амінь.

Слава Ісусу Христу!