2007-11-04

Проповідь отця-протосинкела Тараса Ловски, ректора Ужгородської духовної академії ім. Блаженного Теодора,

виголошена на Архієрейській Службі Божій у Хрестовоздвиженському кафедральному соборі м. Ужгорода

Слава Ісусу Христу!

Преосвященні і дорогі владики, Високодостойні дорогі отці духовні, дорогі брати і сестри!

„...Ідіть і проповідуйте, що зробив Господь”, – цими словами Ісус відпускає того чоловіка, якого звільнив від багатьох злих духів, які постійно переслідували його, не давали спокою, не давали нормально жити. Хоч люди старалися йому допомогти: міцно зв’язували його кайданами, але ті духи розривали все і гонили його в пустелю. Страх великий мав народ, коли бачив ту людину, в якій був легіон злих духів.

І тут приходить Син Божий. Вони затряслися, перелякалися і питають: „Що тобі до нас, Ісусе, Сине Божий?” Духи визнали, що Ісус Христос є Син Бога Всевишнього. Тому питають: „Чому прийшов Ти нас мучити?” Боялися, що Ісус пошле їх у преісподню і закриє там. Тому просили, щоб їх відіслав у стадо свиней. Та людина натерпілася дуже багато: ніяка сила людська не могла їй допомогти, лише сила Божа. Сила Божа є велика! І коли Господь Бог зробив це чудо, коли народ побачив це, його обійняв страх, бо стадо свиней кинулося в море. Той чоловік звільнений від духів злих, захотів іти за Ісусом. Але Ісус наказав йому йти додому, до свого міста, до своїх друзів, йти і розповісти, що зробив Господь.

Дорогі брати і сестри, майже цілий тиждень ми мали святкування на честь нашого блаженного священномученика Теодора Ромжі, на честь 60 років від того моменту, як він народився для Неба, відійшов у вічність мученичою смертю.

Ми святкуємо перемогу добра, любові, терпеливості над злом. І ту перемогу, дякуючи Божій ласці, показав наш пастир блаженний Теодор Ромжа, мощі якого спочивають тут, перед якими ми можемо помолитися, стати на коліна і попросити від Господа всі потрібні нам ласки. Закінчується також сьогодні і конференція про переслідувану по Європі та на Закарппатті Церкву, в якій задіяні і науковці-історики УжНУ, і наші семінаристи. Вчора, під час круглого столу, було поставлено дуже гарне запитання: „Чому це стається?” Але коли дивимося на хрест Господній, на Ісуса Христа, на Його життя, діяльність, те, що він робив... Як закінчуємо.. Ті ж самі люди, про яких добро робив, яких лікував, оздоровляв, воскрешав мертвих, ті потім осудили його. І Він не сердився. Навіть востаннє, коли віддав Свого Духа в руки Отця Небесного, казав: „Отче, прости їм, бо не знають, що творять!”

Оті всі розповіді про переслідування, про період, коли руйнувалися храми, коли молилися підпільно, коли віра була більш тверда і свіжа, коли любов була більш глибока і ширша, завжди ми є спокушувані тими злими духами. Наприклад, тепер маємо собор. Зараз ніхто не переслідує. Але, повірте, їду додому на Різдво, і я вже стільки звіздочок на вулиці не вижу, як за часів атеїстичного режиму... Питаю себе: чому, чому так сталося? Куди йдемо? Дякувати Богу, що храми маємо, але можемо дійти до такої ситуації, коли в храми буде приходити менше людей. Тому нам потрібно святкувати і дивитися на приклади наших мучеників, отців, тат і мам, котрі дали прекрасне свідчення нам. І давати свідчення, і бути свідками перед всім світом для наших дітей, для наших дорогих та близьких і для всіх душ!

Просім блаженного Теодора, єпископа Мукачівського, мученика і заступника, який вже молиться за всіх нас: „Блаженний Теодоре, допоможи нам бути дітьми Божими! Допоможи нам бути Людьми з великої букви! Допоможи нам бути християнами, тими, які будуть давати свідчення перед всім світом!”

Cлава Ісусу Христу!