2010-02-05ПРОПОВІДЬ

"Євхаристія є тим Небом у нашому житті, яке ми можемо нести на вулиці нашого міста, до наших сімей..."

Пастирське слово владики Мілана у Першу п’ятницю, проголошене під час Архієрейської Літургії у Хрестовоздвиженському кафедральному соборі міста Ужгорода

Євангеліє від Марка 15.22,25,33-41

Стара заповідь стала новою – заповіддю любові. Господь наш Ісус Христос прийшов у плоті, як говорить св. Йоан, взяв людське тіло і в цьому тілі показав ту Божу любов, щоб ми ліпше її розуміли, щоб ми краще її бачили, бо можемо її і не побачити. І людина вже не може більше сказати, де та Божа любов? Щоб її краще відкрити у власному житті, бачимо ту любов воплочену в Ісусовому тілі, у Його житті і в Його смерті.

Не всі ті, які були свідками Його смерті, стали свідками Його Воскресіння. Тому, що стояли там різні люди, стояли там і ті, які з любов’ю Його супроводжували, які були свідками Його чудес і стали свідками Його смерті, хоча й не розуміли, але мали ту ласку, що потім стали свідками Воскресіння, так як і ті побожні жінки. Були там і ті, які дивилися на це з ненавистю або з байдужістю.

Не знаємо скільки з них стали свідками Воскресіння, тобто потім зустріли воскреслого Христа прямо чи в Його Церкві. Знаємо про одного, про того сотника, який там стояв, і знаємо про розбійника, який висів біля нього, який вмирав, як злочинець, який прийняв прощення своїх гріхів і став тим першим, який увійшов з Ісусом до раю.

Так, нам можуть видаватися різні обставини незмінними, що нічого вже не можна змінити. Господь є той, який може змінювати, змінювати серце – і то є найважливіше. Зовнішні обставини і життя якось легше можна змінювати, можна комусь подарувати квартиру чи машину… але змінити серце людини ніхто з нас не може. Це є те, що робить Господь, який дає Свого Святого Духа, який стоїть перед дверима і стукає. Він сам каже, хто відкриє, туди увійдемо і будемо вечеряти разом.

Дорогі мої! Кожне слухання Слова Божого є тим стуканням до дверей нашого серця, кожна та Літургія Божа, кожна та зустріч наша з Господом в Тайні покаяння є відкриттям для Його милосердя, і ми зустрічаємося потім з Ісусом, який помер і воскрес із мертвих, який є живий і зустрічаємося у Тайні Євхаристії. Це є той великий дар, тому що Свята Церква нас учить, що дійсно такий, який Ісус зараз в Небі прославлений, такий Він є сам присутній у Євхаристії. Цей прославлений Спаситель присутній в Євхаристії, і ми можемо Його приймати. Бачити тілесними очима лише хліб і вино, але очами віри приймаємо, віримо, що тут є Ісус живий. Ми не бачимо тут Його славу таку, якою її споглядають ангели в небі і святі, які поклоняються Йому. Вони поклоняються Йому там, в небі, а ми тут, на землі, можемо приймати Його до нашого серця, цей безмежний дар. Це є те небо у нашому житті, яке ми можемо нести на вулиці нашого міста, до наших сімей.

Так, є багато того, що від нас хоче Його забрати. Але Господь дає нам свою ласку, щоб ми могли Його нести і бути тими свідками Його воскресіння, як стояли ті жінки з любов’ю, не розуміючи тоді нічого, тому що вони бачили того, могутнього, того, який оздоровлює, який виганяє бісів, який відкриває очі сліпим, який воскрешає з мертвих. А тут він висить безсильно на хресті. Чому? Як? А потім, коли з цією Божою любов’ю зустрічаються, відкриваються їм очі і розуміють, було треба, щоб те все сталося, щоб Христос страждав і так був прославлений і так нас відкупив. Амінь.