2010-01-20З МІСЦЯ ПОДІЇ

У водах ужгородського Йордану

Рік 2010-й. м. Ужгород. 19 січня, вівторок. Празник святого Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа. Вірники Мукачівської єпархії святкують цей день, як і їхні предки: приходять у храми на Служби Божі, аби помолитися і подякувати Богу за подаровану Ним благодать. А після Святих Літургій відбувається освячення води, яка від тої миті стає цілющою, котра лікує душевні і тілесні рани.

Дзвони ужгородських храмів перегукувалися стоголосо, зрання центральна вулиця міста над Ужем Корзо мов розділилася на два потоки вірників: один прямував до храму на Цегольні — цього духовного серця нескореної Церкви, а другий — до кафедрального собору. А тимчасом вулиця Капітульна, яка на найвищому місці, побіля собору, плавно переходить у площу Андрея Бачинського, ця вулиця, здавалось, перетворилася на живу ріку Йордан. Банки скляні, сучасні пластмасові пляшки, канточки зі зручними ручками, наповнені по вінця водою, прикрашені вічнозеленими гілочками самшиту, квітами, гірляндами та пучечками часнику, — все це виблискувало під променями незвично теплого зимового сонця, як і усмішки на лицях людей. Направду, тяжко пригадати, аби така гарна безсніжна днина була колись на Водохреща. Вірники прийшли помолитися на Службу Божу і для того, аби понести в свої домівки освячену воду цілющу.    

Свята Архієрейська Літургія в кафедральному соборі, яку очолив владика Мілан у співслужінні священиків, була духовним апогеєм свята. У своїй проповіді владика нагадав: ”Ми сьогодні наповнили цей собор, щоб молитися і принести додому освяченої йорданської води, яка нагадує нам про історію великої події спасіння...”

Після Служби Божої лунало многолітствіє, владика нагородив орденом Андрея Бачинського тих жертводавців, які долучилися до справи відродження нашої єпархії, підтримали і допомогли у віднові єпископської резиденції. Нагородженими орденом 3 ступня стали: почесний консул України у Словаччині пан Петро Токач, начальник Ужгородської державної податкової інспекції пані Марія Бадида та благодійник пан Іван Шляхта. Орденом 2 ступня були нагороджені підприємці пан Штефан Вало та пан Василь Кривенько. А вже опісля вручення нагород перед храмом відбулося велике йорданське освячення води.

Що означає для нас, християн, це свято Ісусового Хрещення? Чому ми з такою радістю йдемо цього дня до храму, несучи в руках воду — ту краплину-символ йорданських вод, про властивості якої навіть нинішні науковці кажуть неймовірні речі: йорданська вода має дуже гармонійну структуру, вона є за хімічним складом вода, але водночас внутрішньою просторовою побудовою не схожа на воду звичайну?

На ці питання дає добру відповідь Святіший Отець Бенедикт XVI у своїй книзі „Ісус із Назарету”,  в якій він наголошує на величезному значення Хрещення Ісуса в Йордані: „Люди, що хрестяться, при сходженні у воду визнають свої гріхи і прагнуть звільнитися від цього тягаря гріховності. Що ж робив там Ісус?” ...На основі Розп’яття і Воскресіння християнство зрозуміло, що сталося: Ісус взяв на свої плечі тягар провини цілого людства; Він зніс його в Йордан. Він розпочинає свою діяльність з того, що стає на місце грішника. Він розпочинає її попереднім прийняттям Хреста... Все значення Хрещення Ісуса, здійснення Ним „всякої правди”, стає очевидним щойно у Хресті: Хрещення є прийняттям смерті за гріхи людства, а голос, що лунає при Хрещенні — „Це є Син мій любий” — є провіщенням Воскресіння. Тоді можна зрозуміти й те, чому у власній мові Ісуса слово „хрещення” означало Його смерть (Мр. 10.38; Лк. 12.50).  Лише на цій основі можна зрозуміти християнське хрещення. Попереднє прийняття хресної смерті, що відбулося в Хрещення Ісуса, та попереднє прийняття Воскресіння, що було провіщене голосом з неба, стали тепер дійсністю. Так Йоанове хрещення водою сповнене Ісусовим Хрещенням життям і смертю. Запрошення до хрещення означає тепер стати на місце Хрещення Ісуса і в Його ототожненні з нами прийняти нашу з ним подібність. Точка Його готовності до прийняття смерті є тепер для нас точкою нашої готовності до прийняття Воскресіння з Ним...”

Тож маємо, що визнавати, і маємо те, чого треба позбутися, — гріхів. Певно, що в ті часи до ріки Йордан на далекій Святій Землі йшло багато людей. Вони тоді йшли до Йоана Хрестителя покаятися в гріхах і охреститися. А ми сьогодні йдемо до храму, ми, які є живою Церквою. Але дуже хочеться, аби у водах ужгородського Йордану було завжди так людно...  

Мирослава Мацо