2009-05-25З КОНФЕРЕНЦІЇ

Екологічний аспект релігійної свідомості

1. Релігійна свідомість

Поняття свідомість (лат. cum scientia) окреслює стан суб’єкта в пізнавальному чині, коли він мисленно полишає себе, прямуючи в напрямку до об’єкта, одночасно, залишаючись присутнім сам в собі (свідомий самого себе). З точки зору психології свідомість проявляється одночасно і як світло (ми кажемо, що наші ідеї більш-менш чіткі, залежно від рівня їхнього усвідомлення), і як чин зосередження й уваги. Етимологічно близьким до поняття свідомості є совість (лат. conscientia), яка визначає морально-етичну здатність суб’єкта визначати та розрізняти добро і зло. З точки зору психологічної та епістемологічної, свідомість відповідає на питання: "хто я?"; з точки зору моральної, свідомість (або совість) скерована на дію та покликана дати відповідь на питання: "що робити?"

Самосвідомість (лат. аutoconscientia) – здатність думки "відчути саму себе", мислення яке себе мислить (гр. νόησις νοήσεως) аристотелізму. Починаючи від стоїцизму та неоплатонізму, а згодом і Августин окреслюють свідомість як "внутрішність", "скерованість в середину", в саму "серцевину людського єства", "розмову душі на одинці зі собою".   

Попри велику кількість загальних дефініцій найкращим поясненням релігії залишається етимологія слова "релігія". Найвідоміше є Лактацнієве, що виводиться із терміну religare – пов’язувати, об’єднувати, себто єднати людину з Богом. В християнстві синонімом слів "пов’язувати" та "об’єднувати" виступає дієслово "любити". У головній заповіді християнства "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого" (Мр 12, 28-31), релігія як така досягає свого найвищого рівня свідомості, передбачаючи не лише вертикальну динаміку єднання з Богом, але й горизонтальний напрямок єднання з людиною та довкіллям, утворюючи хрест. Відповідно, поняття "релігійна свідомість" означає стан суб’єкта, який визначається якісним (квалітативним) сприйняттям взаємозалежності всього сущого. Іншими словами, поняття релігійна свідомість пов’язує психологічно-епістемологічний аспект ("хто я?") та морально-етичний аспект ("що робити?"). На питання книжника "Яка перша з усіх заповідей?", Христос відповів: "Перша – Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний" (Мр 12, 28-29). "Слухай Ізраїлю!" – заклик до пробудження релігійної свідомості.

2. Екологічна свідомість: між божественним та віртуальним довкіллям

Екологічна свідомість безпосередньо залежить від рівня релігійної свідомості, що найкрасномовніше відображено у світобаченні св. Франциска Асизького, особливо у його "Гімні брату Сонцю". Для наших сучасників цей гімн далекий від щоденного досвіду і сприймають його як звичайну поезію. Адже в добу Просвітництва розпочався процес відокремлення наукового світогляду та суспільного життя від релігії – секуляризація та критика релігії, й найгостріші дискусії тоді точились довкола питання про створення світу. Пильну увагу дослідників релігії привертали перші глави книги Буття, які зрештою, завжди були в центрі уваги християнських богословів (згадати хоча б Heksameron Василія Великого, чи популярний в часи Київської Русі Шестоднев Івана Екзарха Болгарського). Праця Івана Франка "Поема про сотворення світу" відображає стиль та дух біблійної та релігійної критики кінця XIX початку ХХ століть. Вся перша половина ХХ ст. проходить у атмосфері т. зв. "від-чаровування" християнства. Теолог і бібліїст Рудольф Бультман розпочинає програму демітологізації християнського Об’явлення вважаючи, що "не можна користуватися електричним світлом та радіо, застосовувати у випадку хвороби лікарські та клінічні засоби та одночасно вірити у новозавітній світ духів та чудес". Його сучасник Фрідріх Ґоґартен намагатиметься пояснити відносини між християнством та сучасним світом, висуваючи тезу: сучасні секуляризаційні процеси це продукт юдео-християнського світогляду; перші сторінки книги Буття відображають процес "від-чаровування", десакралізації світу, котрий перед тим був "повний богів", що в свою чергу посприяло швидкому прогресу науки і техніки. Соціолог Макс Вебер вбачатиме безпосередній зв’язок між християнством та капіталізмом (Див.: Die protestantische Ethik und der Geist des Kapitalismus, 1920).

Починаючи з 60-х років, коли екологічна проблематика була вперше усвідомлена та сформульована, розпочинається критика юдео-християнського світогляду. Якщо ХІХ століття критикувало християнство за відставання від наукового світогляду, то ХХ століття вбачатиме у християнстві чи не головного винуватця екологічних катастроф та забруднення довкілля. Відповідно, шлях повернення екологічної свідомості сучасному людству вбачали у процесі десекуляризації – поверненні до уявлення про світ повний "богів, духів та фей". Всі форми сучасних неоязичницьких культів та духовний рух New Age мають виразне екологічне забарвлення. Згадати хоча б спроби відновлення культу друїдів, зацікавлення шаманізмом індіанців північної Америки, в тому числі, йде процес формування українського неоязичництва.

Характерною особливістю новітніх десекуляризаційних процесів є прагнення поєднати найновіші досягнення науки та інформаційні технології із старими міфами. Однією з фундаментальних концепцій духовності New Age є "гіпотеза Геї" британського вченого Джеймса Лавлока, названа в честь древньогрецької богині Землі. Земля функціонує як живий організм, в якому всі екосистеми мають здатність адаптовуватися до несприятливих умов з метою збереження життя. Це спонукає Гею вийти із вегетативного стану, формуючи мозок (енцифалізація планети) та сенсорні рецептори для фіксування руйнівних процесів у довкіллі. З цією метою Гея "замовила" інформаційну революцію та електронні засоби комунікації. Все людство включене в глобальну мережу (net), а кожен індивідуум виконує функцію нейрона у вселенському мозкові Геї, котрий ось-ось має пробудитись. Непослідовність адептів New Age очевидна: звинувачуючи сучасну цивілізацію в технократизмі, вони de facto послуговуються здобутками цієї ж цивілізації, створюючи ідейну платформу для найрадикальнішої форми тоталітаризму – технофашизму, або церебрально відкритого суспільства. Світоглядна концепція New Age, виступаючи "адвокатом" охорони довкілля, насправді є речником – "віртуального довкілля", що його фаворизує інформаційне суспільство.

"Віртуальне довкілля" існує "паралельно", "дублюючи" реальний світ, вносячи свої корективи в об’єктивну реальність, та диктуючи свої правила гри. Інформаційне суспільство надає користувачам інтернету необмежені можливості для "конструювання" власної особистості, особливо для утвердження цінностей, які неможливо зреалізувати у соціальній площині. Виникає небезпека повного переміщення людського "Я" із площини соціальної (соціосфера) у кібер-простір (ноосфера). Якщо людина може створити привабливіший і досконаліший образ у "віртуальному довкіллі", чи варто докладати зусиль для власного вдосконалення у реальному природному довкіллі, чи варто звертати увагу на життя як таке? В інформаційному суспільстві латинський корінь vit- (vita, життя) все частіше заміняється на vitr- (in vitro, в пробірці, у штучному середовищі) або на virt- (virtual, віртуальний, уявний, симульований).

На противагу "віртуальній реальності", християнство висуває поняття "Божественного довкілля", що його запровадив християнський філософ П’єр Тейяр де Шарден. Основну властивість Божественного довкілля він сформулював так: "Бог, якого ми прагнемо відчути, відкривається повсюдно як універсальне довкілля, адже Він є крайньою точкою в якій фокусується вся дійсність. Якщо порівняти існування hic et nunc сукупність всіх елементів Світу, незалежно від їхнього онтологічного статусу, з основою конуса то вони б зустрічались (на межі їхньої індивідуальної досконалості та на межі загальної досконалості Світу, що їх охоплює) в Бозі яко притягуючій до себе вершині... Попри безмежність Божественне Довкілля одночасно є Осердям. Відповідно воно має властивості центру – найвищу та абсолютну владу об’єднювати (тобто, надавати завершеності) у своєму лоні всім створінням". На відміну від "поліонтологічного" безреферентного статусу віртуального довкілля, Божественне довкілля має статус найвищої онтологічної реальності.

3. Наука та свідомість

Під кінець ХХ століття з боку природничих наук, в першу чергу фізики, спостерігаємо велике зацікавлення свідомістю людини. Однією з найактуальніших проблем фізики на даному етапі є т. зв. "mind-body problem", тобто психофізична проблема: яким чином ідеальне (думка, свідомість) здатне впливати й керувати фізичними процесами. На проблемі свідомості заакцентувала увагу "фоннейманівська інтерпритація квантової механіки", показавши, що між квантовою фізикою та проблемою свідомості існує тісний зв’язок.

Без сумніву, найбільше дискусій викликало питання створення "штучного інтелекту" (АІ – Artificial Intelligense), спровокувавши цілу низку як оптимістичних прогнозів так і апокаліптичних візій. За прогнозами одного із творчих натхненників ідеї "штучного інтелекту" Рея Курцвайля до кінця ХХІ ст. щезне межа між роботами й людьми, бо немає принципової різниці між "людиною, яка вдосконалила своє тіло й мозок завдяки обчислювальним та нанотехнологіям, і роботом, який розумом та сенсорами перевершив своїх творців-людей". Такі ідеї стали плідним підґрунттям для фантастичних романів та кінематографії. Досі не вщухають філософські дискусії довкола відомого фільму "Матриця" із експертними висновками про те, що людство вже на 25% реально живе у "матриці". На цьому тлі сформувалась ціла низка псевдо-наукових теорій, як ото "Концепція вдосконалення і трансформації сучасної людини (Нomo sapiens sapien) у ГомоНанС (HomoNanS) – гомонансизм на основі розвитку нанотехнологій зі збереженням людської біоіндивідуальності".   

Сучасний американський філософ Френсис Фукуяма не вірить в успішність таких проектів і вважає, що насправді творці штучного інтелекту навіть близько не підійшли до "ґрандіозного прориву". Відомий фантаст Станіслав Лем у свій час також сподівався на грандіозний прорив науковий, однак під кінець життя в есеїстиці, присвяченій науковим проґнозам, був значно стриманіший, припускаючи: максимально, що вдасться досягнути науці у справі штучного інтелекту – це створити високий рівень симуляції свідомості. Свідомість як така залишиться поза межами можливого.   

Отож, дослідження свідомості людини змусило науку зацікавитись релігією, і цього разу не з метою її дискваліфікації як явища характерного для відсталих суспільств. Повстала нова наука нейрофеноменологія, котра займається вивченням змін стану свідомості (ASC – Alternated Status of Consciousness), які переживає людина під час молитви або в стані глибокої медитації. Наступним кроком стало дослідження взаємодії свідомості людини та довкілля. І в цьому випадку колись зверхнє ставлення науки до релігійного культу та обрядів кардинально змінилось. Особливо, коли мова йде про обряд освячення води на свято Господнього Богоявлення (Йордан).

Тут великою несподіванкою став фільм "Вода" – російський проєкт, профінансований українською компанією мінеральної води "Моршинська". Загальний висновок фільму надто оптимістичний – може скластись враження, що для вирішення більшості проблем людства, достатньо продукувати якнайбільше структурованої води та її споживати. Одночасно фільм став своєрідним signum temporis (лат. знак часу), що наука зауважила за зовнішніми формами релігійної обрядовості велику силу, пояснення якої для неї залишається недоступним. Відповідно, наука у ставленні та вивченні релігійних традицій виходить на новий, якісний рівень: від загальної фіксації зовнішніх, емпіричних проявів релігійного життя, до заглиблення в свідомість релігійних феноменів. Іншими словами науку менш всього цікавить раціональне пояснення зовнішніх релігійних відмінностей, натепер її більше цікавить сила, що прихована у релігійних традиціях та обрядах, присутності якої, на жаль, несвідомі навіть самі віруючі.

На цю проблему свого часу звернув увагу релігійний філософ Павел Флоренський у статті "Вопросы религиозного самопознания" (1907), наголошуючи, що основою християнської віри є в першу чергу присутність сили, а не лише рефлексії, пояснення та докази. Все, що не опирається на Божу силу та досвід богопізнання – є людське і лише людське. Раніше християн називали пневматофорами – носіями духа, адже основою віри вважалась сила Божа, а метою християнського життя – "стяжання Духа". Натепер це трактується як напівзабута байка і все уповання покладається на можливості людини, в тому числі й у релігійних питаннях. Тому, в християнському середовищі більше не зустрічаємо пневматофорів, не відчуваємо в християнах присутності "діяльної сили". "Люди лише іменують себе християнами, в кращому випадку вони є такими за своїми переконаннями та вчинками, але насправді, наче позбавлені сили, котру дає віра. Та це не найгірше. Найжахливіша є загальна байдужість до самої ідеї стяжання Духа. Не мають, не бажають мати, не вважають за необхідне допустити навіть думку, що без діяльної сили християнин є лише звітрілою сіллю та згаслим світильником. Не бачать, що діюча в християнині сила Христова, – це не розкіш, а перша необхідність, і про це слід говорити не в переносному (метафоричному), а в реальному значенні цього слова", писатиме П. Флоренський.

Здається дивовижним факт, що наука звернула увагу на специфічну сторону релігійного життя, про яку й самі віруючі почали забувати. На це є декілька причин:

1.     Наука почувається безсилою перед власним дітищем "науково-технічним проґресом". Замість загального процвітання людства – отримали загальну екологічну катастрофу. Щоб вийти з цього стану, тут таки справді необхідна якась надприродна, ірраціональна, надлюдська сила.

2.    
Наука почувається безсилою перед ліберальною ідеологією глобального капіталізму. Ще у ХІХ ст. пошук Істини науковець вважав своїм головним завданням і задля цього готовий принести в жертву навіть власне життя. Тепер, науковець працює виключно на прибутки транснаціональних компаній, без жодних етичних принципів.

3.     Світовий екологічний рух практично перебуває під контролем глобального капіталізму. Міністерства екологій здійснюють своє завдання формально, іноді, навіть лобіюючи сумнівні проєкти. Неурядові екологічні організації часто є креатурами лівоорієнтованих політичних партій, або ж зброєю у боротьбі двох конкуруючих компаній. Звичайно, трапляються винятки, однак нині екологія – це не боротьба за довкілля, це вигідний бізнес.                  

 В майбутньому годі сподіватись на покращення ситуації з довкіллям, навпаки, слід очікувати постійного погіршення, варто бути напоготові перед черговими екологічними катастрофами. І не лише катастрофами... "Якщо війни цього століття ведуться за нафту, війни наступного століття точитимуться за.... воду!" – сказав віце-президент Світового банку Ісмаїл Сарагелдін у 1995 році. Якщо в минулому столітті це викликало шок, то в нашому столітті це вже стає реальністю (Див.: Вірний Р. Вода або війна! / Тиждень, № 11 2009). Щоб вижити в умовах неможливих для існування, людині залишається одинока можливість – вдатися до пошуку внутрішніх резервів духу, духовної сили. Наука не може забезпечити людство такою силою, вона може лише вказати на її джерело – релігію. Зайвим буде говорити, що в цьому випадку саме християнські Церкви отримують великий шанс, адже мають розгалужену мережу громад та тисячолітню екологічну традицію "освячення реальності" – так П. Флоренський називав річний обрядовий цикл церковних свят, що ділиться на чотири групи, кожна з яких відповідає за ту чи іншу природню стихію (див.: "Философия культа"). В цьому випадку все залежатиме від християнських Церков, від їхнього рівня в першу чергу релігійної, а відтак екологічної свідомості.   

о. Олег Гірник