2009-05-14ПРОПОВІДЬ

"Кожен із нас мав би відчувати відповідальність за себе самого, за Церкву, за євангелізацію i, передусім, за передачу віри своїм дітям"

Проповідь Преосвященного владики Петера (Руснака), Братиславського єпарха, виголошена під час Архієрейської Літургії в Святоуспенському соборі м. Мукачева у рамках зустрічі Східних Католицьких ієрархів Європи у Мукачівській греко-католицькій єпархії

 

Преподобні владики, брати i сестри!

Один священик проводив духовні реколекції. Вкінці одної своєї науки він сказав: „Тепер зробимо перерву, а після неї візьмемо новий розділ". Після закінчення реколекцій до нього підійшов один з учасників i сказав йому, що через одне його слово він пережив велике навернення i переміну свого життя. Священик запитав, що то було за слово, яке його вразило. I той йому відповів: "Коли Ви сказали: "Візьмемо новий розділ". В цю мить я усвідомив, що конче мушу почати новий розділ мого життя".

Дорогі брати i сестри, недавно ми пережили свято Пасхи, яке можемо називати святом початку нового життя. Це є цінний час, тому що він є на спасіння. Але i цей час не зупиняється, бо тут, на землі, ми не можемо його зупинити. Bін завжди щось безповоротно у нас забирає, але, з іншого боку, завжди дає нам щось нове i новий заклик. Цей чоловік з наступного прикладу зрозумів, що треба почати наново. Залежить від нас, чи ми ностальгічно засумуємо за „старими і добрими часами", чи піднімемо голову з надією, що „наближається наше спасіння''. Звісно, усі ми погоджуємося, що історія служить нам добре для того, щоб навчитися від неї. Це є досвід, який мали стаpi люди. Проте, ці досвіди не повинні діяти проти нашого розуму. Вони не повинні робити нас песимістами чи знеохочувати нас. Ми повинні віддати icтopiю Божому милосердю. Уci рани, яких завдали ми, чи хтось завдав нам, Бог може зцілити. Тільки так людина може жити у свободі. Не дивитиметься на іншу людину через призму національних, релігійних, расових, політичних чи якихось інших упереджень з причини icтopiї. Скільки людей, груп, партій, фракцій, також i в Церкві постійно живуть з icтopiї, тобто тримають живими старі рани, старі болі i старі образи. I який результат? Роздроблення, чвари i роз'єднання в ycix напрямках і сферах. Залишімо поле цього світу тим, що на ньому воюють i вживають відповідні засоби. Не даймо, щоб цей дух i cnociб дії проник у Церкву.

Необхідно почати новий розділ. Промовимо зі святим Павлом: "Забуваю те, що позаду, i змагаюся до того, що попереду" (Фил. 3,13), або як каже Бог у пророка Ісаї: „Ось творю щось щось новітнє: воно ось-ось уже сходить. Чи ж ви його не впізнаєте?" (Іс. 43, 19). Європа об'єднується економічно, територіально, військово більш-менш уcпішно, але можна сказати, на peлiгійному piвнi її об'єднує те, що вона не хоче бути християнською. Ми, християни, маємо велике завдання i обов'язок об'єднатися проти цього нероздільного заперечення, що стосується християнської віри, християнської моралі та етики, християнської культури i християнської науки. Ми здійснюємо це в такий cпociб, що спочатку кожен з нас поєднується з Христом через Його слово, через Церкву. Усяке iншe з'єднання зазнає краху. Ідол Навуходоносора був зроблений з золота, срібла, бронзи, заліза, але тримався він на глиняних ногах, i з цієї причини він впав. Наше оновлення, наша „новизна" життя повинна початися всередині нас в обнові нашої віри, на власних основах нашого християнства. I немає іншої основи, крім цієї, що тримається на Icyci Христі.

Неділі після Пасхи своїми посланнями дають нам нові настанови. Торкнутися Христа в своєму ближньому; шукати Христа воскреслого; виявити мій параліч, мою сліпоту, джерело живої води, cicти коло ніг Господа i слухати Його слово, прийняти хрест як скарб, згідно зі словами Святого Отця. Можливо, що у світлі слова Господнього доведеться також виправити деякі ідеї щодо нашої віри, щодо нашого християнства. Робити це завдає нам болю через нашу гордість i нашу пиху, але людина покірна ,,не встидається навертатися кожного дня".

Як це можливо, що так багато людей проголошують себе християнами, віруючими, але водночас протилежним голосом вони відкидають Церкву, християнську мораль, християнський аспект подружжя, десятьох заповідей..?! Десь сталася помилка. Наша формація християнства не виросла у зрілу віру,  у зрілого Христа всередині нас. Устами Святих отців i їхніми писаннями Церква безнастанно закликає робити обнову. Вона хоче від нас, щоб всередині Церкви ми відновили, жили повнотою i зреалізували наше хрещення як таїнство спасіння для усього світу.  Кожен із нас мав би відчувати відповідальність за себе самого, за Церкву, за євангелізацію i, передусім, за передачу віри своїм дітям. Саме таким місцем є родина. За прикладом родини з Назарету, християнська родина повинна жити в покopi, npocтотi i хвалi, де іншим для мене є Христос. Так як каже святий Павло: „Служіть охоче, як Господеві, а не як людям" (Еф. 6,7).

В сучасному світі, далекому i відверто ворожому до християнства, може здатися, що прожити з одною особою все життя є важко i навіть неможливо. Тому є дуже важливо звіщати євангельське послання, добру новину, що Бог нас любить вічною і постійною любов’ю, що чоловік і жінка мають участь в тій любові, що Бог веде i підтримує i що у своїй безмежній вірності вони можуть бути свідками Божественної і відданої любові. Християнська родина – це спільнота осіб і образ сопричастя Отця і Сина у Святому Дусі. Її діяльність в народженні і вихованні є відображенням творчого діла Отця. Християнська родина має завдання нести місію і євангелізацію. Також ІІ Ватиканський собор називає родину давнім іменем – домашня церква. У лоні родини батьки нехай будуть "вісниками віри для своїх дітей через слово і приклад".

Минулого року, коли я брав участь у зустрічі нововисвячених єпископів у Римі, майже постійно я чув з вуст доповідачів заклики створювати спільноти і про участь вірних в євангелізації світу. Починаємо новий розділ нашого життя, нашої віри, вкінці якого отримаємо дар життя для цього світу: "Якщо ви будете одно, як і Отець є одно, тоді світ повірить, що Отець Мене  послав для його спасіння (пор. Йн. 17, 21-23)… якщо ви любите один одного, як Я полюбив вас, то з того світ спізнає, що ви є Мої учні» (пор. Йн. 13, 34-35). Перебуваймо в молитві, згідно з заповіддю Ісуса, щоб його Святий Дух зміг наповнити наші серця і вчинити нас свідками його любові.

День воскресіння! Зараз сприятливий момент, зараз день спасіння! Христос воскрес!