2009-01-19ПРОПОВІДЬ

Бог хоче ввійти до тієї смерті, до тих вод, що є у нас

Проповідь владики Петра (Руснака), єпарха Братиславського, виголошена на Архієрейській Службі Божій в Ужгородському кафедральносу соборі на Богоявлення 

Брати і сестри. Якщо б вам хтось доручив складати статут чи конституцію для якоїсь спільноти чи організації, то найтяжче скласти так звану преамбулу – введення. Тому що там повинна бути в скороченій формі викладена ціла суть, ціль або зміст даного діла. Завжди є важливим питання: «Що дати до преамбули?» Ми у Словаччині бачили, що з цим була велика проблема, чи то в нашій, чи в європейській конституції – згадати, чи не згадати Кирила і Мефодія; згадати, чи не згадати Бога, християнство… Тому що потім це творить основу і напрямок для цілого суспільства.

Але я сьогодні хочу говорити про іншу преамбулу – про зачаток Біблії. І вона має свою преамбулу, в якій Бог показує дорогу, напрямок історії спасіння. Ця преамбула звучить: «На початку створив Бог небо і землю. Земля ж була пуста й порожня, темнота була над пропастю і Дух Божий носився над водами.»

Сьогоднішнє свято, або краще сказати, подія цього свята – хрещення Ісуса Христа в Йордані – в нашому житті стає прямим здійсненням преамбули. В сьогоднішній євангелії ми чули, що Святий Дух возносився у вигляді голубиному над водами, тобто над місцем, де був похрещений Ісус Христос.
Після згаданої преамбули в Біблії відразу починається діло першого дня. Бог сказав: «Будь світло» і було світло. Ми могли б сказати, що світло було створене для того, аби освітило, явило, показало цілому світові, як Святий Дух возноситься над водами. Тому і сьогоднішнє свято – хрещення Ісуса – у Східній Церкві має назву «Богоявлення» або «Просвіщеніє» (у літургійній практиці використовуються терміни «Неділя пред Просвіщенієм», «Навечеріє Просвіщенія», «Неділя по Просвіщенію»). Властиво тим світлом мало освітитись Христове лице, щоб ми спізнали, як виглядає той чоловік, над яким возноситься Дух Божий.

І тому сьогодні з великою уважністю питаємося, що означає для нашого життя возношення Духа над водами.

Зробимо маленьку екскурсію.

Не знаю скільки читань ви мали на Навечір’ї свята, але є в них прекрасні образи.

Книга Буття говорить – Бог сказав: Най буде твердь між водою і най буде поділ між водою і водою, і сталося так. І створив Бог твердь і розділив Бог між водою, яка була під твердю, і між водою, яка була над твердю. І назвав Бог твердь «небом». Тобто небо увійшло між води.

Книга Вихід. Дійшли до Мерри, не могли пити воду з Мерри, бо була гірка. Тому й називається Мерри (Гіркота). І народ нарікав на Мойсея: «Що будеме пити?». Той взивав до Господа, і Господь показав йому дерево, і коли він кинув його у воду, вона стала солодкою. Дерево було кинуто до води.

Книга Ісуса Навина. Тепер отже накажи священикам, які понесуть кивот заповіту: Коли прийдете на окрай Йордану, зупиніться в Йордані! Як тільки ті, які несли кивот, дійшли до Йордану і ноги священиків, які несли кивот, доторкнулися до краю води, а Йордан був повний, бо то були дні жнив, води які текли зверху зупинилися при місті Адами. Кивот увійшов до ріки.

Книга Царів. Жителі міста говорили Єлисеєві: «В цьому місті добре живеться, як то і наш пан бачить, але вода є гірка і земля неврожайна». Він відповів: «Донесіть мені нову посудину і дайте до неї солі». Донесли йому і він вийшов до водного джерела і висипав до нього сіль і сказав: «Так говорить Господь: Оздоровив я цю воду і більше з неї не буде виходити смерть і неврожайність». Сіль була висипана до води.

В євангелії ми почули слово про «дорогу»: Голос вопіющого в пустині: Приготуйте дорогу Господові, вирівняйте стежки! Кожна долина нехай наповниться і кожна гора і вершина нехай понизиться. Що є криве – буде вирівняно, а що є горбасте буде рівною дорогою. І кожне тіло побачить спасіння Боже.

Найперше треба зрозуміти, що символізує – Небо, Дерево, Кивот, Сіль, Дорога… Це є прообрази Христа.

Небо – це є вічне життя («Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку ж дасть вам Син чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.»)

Дерево – це є хрест. Так він є означений на многих місцях Святого Письма, (проклятий кожний, хто висить на дереві; прибив на дерево список наших гріхів) або як ми його прекрасно називаємо «життєдайний хрест».

Кивот – можемо відразу додати Кивот заповіту, тому що під цією назвою ми знаємо його із Святого Письма. Бог наказав Мойсею помістити до неї таблиці Закону, посудину із манною і Ароновий жезл, як вияв своєї сили вірності і любови. І Господній Кивот мав завжди нагадувати Боже прощення і його присутність посеред народу.

Сіль – майже погодимося на тому, що є знаком смачної їжі. А що є смачне життя? Життя чоловіка, який би смакував Богу і ближньому, це є життя згідно із Духом Святим.

Дорога – це є сам Ісус Христос. Він про себе сказав: Я є дорога. Тобто ціле Слово Боже є для людинипроголошуванням радісної новини: Бог буде шукати різні способи, як принести Вічне Життя (життя Ісуса Христа) до людини. Для чого людині вічне життя? Щоб був спасенний. Щоб почувався бути улюблений! Бог про ніщо так не дбає, як про те, щоб людина почувала себе улюбленою в кожній хвилині свого життя. Тому і центром цього свята є слова: «Ти є син мій улюблений…»
Отож Бог входить до води різними способами. І що представляє вода з одного погляду Біблії? – Смерть. І де знаходиться та смерть? Хто їй, так би мовити, поміг прийти на світ? – Людина! Ти і я є носіями гріха, ненависті, зависті, зажерливості, вбивства, нечистоти. Тоді де Бог хоче війти? До тієї смерті, до тих вод, які є в нас!

Тобто тією водою є ми. Правда, що людина під час сотворіння була створена аж на шостий день, але як відразу на початку говориться про возношення Духа над водами (людиною). Бог як би від початку бажав таку людину, яка буде свідком його доброти і любови. Мати Божого Духа означає бути свідком. І тому можемо сказати, що це слово чекало свого сповнення аж до того моменту, коли Христос увійшов до вод. Там виявилося, що він є тим правдивим і єдиним свідком Божої доброти і любови.
Задумаймося над тим, що є таким особливим на вірі, яка явилася при Христовому хрещені і яка має бути видна і в нашому житті після нашого хрещення.

В Царських часах описується таїнство сьогоднішнього свята поетичним способом. Йордан дістає запитання: «Чого повертаєш назад твої води, Йордане? Чому течію звертаєш, а не течеш природнім руслом?» – і Йордан відповідає: «Не можу я стерпіти вогню, що мене пожирає. Дивуюся я крайньому смиренню і жахаюся, бо я не звик вмивати чистого, ані не є звикнутий безгрішного обтирати, але в мені охрещений Христос вчить мене очищувати осквернену посудину і спалювати тернини гріха.»

Ріка Йордан заговорила мовою християнина: «В житті я не зустрів покірнішої людини». Дивуюся я крайньому смиренню і жахаюся, бо я не звик вмивати чистого, ані не є звикнутий безгрішного обтирати. Всі, що були тут дотепер, були легально, але що тут робить оцей?

В євангелії ми почули, що Йоан заперечував хрестити Ісуса Христа, бо відчував, що його хрещення є недосконале. Бо при Йордані проголошував: «я вас хрещу водою, але він вас буде христити Святим Духом.» Тож було йому чудно, що «джерело досконалості» підкоряється «недосконалості». І потім за Йоановим запереченням треба видіти нормальну практику у світі. Є нормально, щоб нижчий поклонився вищому, щоб недосконалий склонився перед досконалим, щоб грішник склонився перед праведником, гірший перед ліпшим, негарний перед гарним, глупий перед мудрим, бідний перед багатим. Бо інакше це викликає згіршення. Згадаймо, як згіршився Петро, коли йому Христос хотів вмити ноги. Яке згіршення було викликано тим, коли чеський президент Гавел перепросив німців за всі прикрощі, які вони зазнали при переселенні Судет. Не йдім далеко. Що якби перепросити всіх православних, поляків, росіян, мадярів… Або якщо ти підеш до свого неприятеля, якого маєш на роботі чи вдома і який тобі багато нашкодив, і ти його перепросиш. Це би було скандалом в твоїй родині. Майже назвали б тебе дурнем. І так би ми могли продовжувати. Тому християнство є скандальним у очах цього світу. Євангеліє є скандалом для цього світу. Бог понижується перед чоловіком. Тому і в Йоановому заперечені бачимо зернину подібного згіршення: Як то, що ти приходиш до мене. Я би мав бути охрещений тобою. Ви зрозуміли?! – не є тяжко понизити себе перед ліпшим, вищестоячим, але навпаки…

Один священик розповідав такий досвід. Одного разу був на літургії п’яний бездомний чоловік, з яким священик знався, але він так перешкоджав літургії, що мусів його вислати з храму. Бездомний почав погрожувати і лаятися. А коли протверезів, усвідомив собі, що образив священика і прийшов перепросити. Коли відходив, то ще й попросив шматок хліба. У серці священика, за його словами, ще постійно був присутній гнів та образа, і він приготовляв собі «промову», тобто тішився, як йому покаже, тому що відчував, що було замало тільки вигнати його із храму. І так коли він прийшов просити про пробачення, священик розпочав з бездомним говорити, як той говорив, коли був напідпитку. Сказав йому все, не пробачив і відпустив без нічого. Не дав йому навіть шматок хліба. Наступного дня, коли молився, відкрив собі уривок із євангелії про блудного сина, і коли читав вірш: «Скільки слуг мого отця мають достаток хліба, а я тут гину від голоду» – тоді він зрозумів, що зробив погано перед Господом. І це говорю для того, щоб ми зрозуміли заперечення Йоана Хрестителя. Як я сказав – понизитися перед кимось, на кому я залежний: перед єпископом, перед шефом, перед багатим, то не є аж так тяжко, особливо тоді коли до того замішається трохи лицемірства. Але понизитися перед кимось, хто є на мені залежний, хто є залежний від моїх грошей, від мого хліба – це не доведу. Ви, можливо, це робите. Але я грішник. Для мене це свято занадто важливе, тому що закликає мене до навернення. Бачу, що Бог хоче дати мені таку віру, яка сьогодні явилася на Ісусові Христові. В сьогоднішньому першому читанні ми почули, що коли явилася доброта Бога, нашого Спасителя, і його любов до людей, спас нас не заради праведних вчинків, які ми чинили, але заради свого милосердя… і Боже милосердя явилося для спасіння кожній людині і виховує нас, щоб відкрилися безбожності і світських пожадливостей і жили в цьому віці тверезо, справедливо та побожно.

Бог нас спас не заради наших праведних вчинків, які ми виконували. Не заради того ми були спасенні, що ми комусь у житті допомогли. Якби Бог сказав: «Мене аж так не цікавить скільком людям ти допоміг!» – Це те, що ми так радо чинимо на деяких похоронах. Не це є мірою життя у вірі. Ми були спасенні заради Божого милосердя. Задармо. Нам пропонується той самий Дух.

Я спізнаю, що не маю Христового Духа, Христове життя, коли не можу понизитися перед кимось, хто є гіршим від мене і не пробачаю його. Без Христової любові не можливо відпустити. Чому нам Христос простив? Чому до нас Бог був милосердний? Тому що має таку любов. Як ми то бачили? Так, що він понизився перед нами.

Тепер розуміємо, що про спасіння мусимо говорити подібно, як святий Павло. Багато людей його уявляють собі у майбутньому в день своєї смерті, що потім буде видно. Але Павло говорить ми були спасенні!!! Питання для тебе – ти є спасенний, ти є спасенна? Що це означає? – Маєш таку любов? Тому що за словами апостола, хто не має Христового Духа, той йому не належить. Тобто спасенний, чи не спасенний тут і тепер. Не через десять чи двадцять років. Тепер тобі пропонується через це слово спасіння, і ним є Святий Дух. Тому що тільки через нього стаємося Божими синами. Тільки разом з ним зрозуміємо і «дивну» відповідь Ісуса Христа на заперечення Йоанна – облиш так, то є справедливе. Що є справедливе? Що Бог понижується перед чоловіком? Те, що ми маємо попросити пробачення у мадярів, що ми маємо попросити пробачення у православних, що маємо попросити пробачення у росіян, що я маю попросити пробачення у свого чоловіка, у своїх батьків, що я маю попросити пробачення у своєї свекри, свого сусіда…? Так це просто НІ! І тому Христос говорить: Так це би було несправедливе просити у тебе, тому що ти не в змозі це зробити. Уявіть собі, що маєте дитину, якій є два роки і ви вимагаєте у неї, щоб вона наколола дрова, наносила воду із колодязя, або ви його докоряли, або карали за те, що то не вміє робити. Або тренер би бив малого учня за те, що він не зміг вискочити до висоти двох метрів. Всі би ми сказали, який несправедливий чоловік, який глупий, як може це вимагати від дитини, яка не має на це сил. Дивіться, який Господь є добрий. Він скаже: Як я можу це вимагати від людей, які є повні гріха. Пошлю свого Сина і від нього це буду вимагати, тому що він має цю любов. Це є справедливо.

Святий Прокл, царгородський єпископ у своїй промові на свячення води говорить: Бог посвячується за допомогою людини. Боже милосердя явилося на спасіння всім людям і виховує нас. Як нас Бог виховує? Яким способом? Через кого? Ми звикли, показує нам це наша логіка, що маємо бути виховуванні посередництвом «ліпших». А Бог нас виховує посередництвом «гірших». Пошле тобі до дороги гіршу людину, як ти, і спитається тебе: «Понизишся перед ним?» Віриш, що це є спосіб, яким Бог хоче позбавити тебе гордості, безоглядності, безбожності і світських пожадливостей, щоб ти жив у цьому віці тверезо, справедливо і побожно? Пригадаймо собі, що сказав Христос Петрові? Коли тобі не вмию ноги, не будеш мати зі мною частку. Це означає, як ти покладаєш мій вияв вмивання ніг за перебільшення, це означає, що ти таку любов не тільки не маєш, але її і не визнаєш. Потім, що ми двоє маємо спільного? Як ти мене хочеш представляти?

Добре, і доколи це так буде, наше християнство буде лише таке церковне, із красивими обрядами і напівами. Де є ті християни, які є сіллю землі? Які помруть у цьому світі і будуть це вважати за справедливе. Цією дорогою ішов Христос. Не існує християнство без покори!!!
Ми вважаємо, що справедливо є коли, ми ходимо до церкви і дістанемо за це здоров’ячко, або коли будемо молитися, то дістанемо від Бога за це грошенята. Справедливе в очах Божих є подобатися Христові, мати його любов і бути агнцем, який бере на себе гріхи з мого чоловіка, мого начальника, з цього світу.

Брати і сестри, що скажете є це просвіщення? Це є світло євангелії, перед яким ми стоїмо в німому подиві. Це є світло, яке нас засліпляє. Це є світло, до якого людськими очами без віри не є можливо дивитися, тому що би нас погубило. І тому розуміємо, що початком всього є уважно і покірно слухати Боже слово. Вірити у доброту Божу. Бо тільки так ми можемо покаятися і відвернутися від наших кривих і помилкових доріг на дорогу за Христом, за правим світлом. Йому слава на віки віків.