2008-11-18СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯ

Фатальна стратегія міленаризму

Вступ

До написання цього дослідження спонукала стаття Івана Гетьмана «Кто соблюдает cлово Мое, тот не узрит смерти вовек...», яку в розділі «Духовність» опублікувала Ужгородська газета «РІО» від 4 жовтня 2008 року. В статті автор пише, що «очень скоро (5-10 лет) Всевышний отсоединит лукавого от людей на 1000 лет, погубит всех его слуг, тех, кто не покается перед Богом, покроет страшными язвами и уничтожит по всей земле в один день... Для верующих в Бога людей Творец уготовил тысячилетнее Царство на земле без лукавого и его слуг».(1) Це ніщо інше, як проповідь міленаризму, з яким християнство неодноразово зустрічалось впродовж своєї історії. На статті подібного апокаліптичного змісту можна натрапити у деяких православних та сектантських часописах. Дивує і насторожує факт опублікування цієї статті у світській пресі.

 

Отже, міленаризм (лат. mille = тисяча), есхатологічне вчення, згідно якого Христос перед останнім судом для всіх вибраних заснує на землі тисячолітнє царство добробут і щастя. Вчення опирається на текст книги Откровення Івана Богослова (20, 1-7). Це вчення відоме також і під назвою хіліазм (гр. χίλιας = тисяча). Впродовж історії, в періоди великих потрясінь та катаклізмів, мілінаризм брали на озброєння представники різних сект гностично-соціалістичного спрямування (катари, богуміли, альбігойці, таборити, апостольські брати, богемські та моравські брати, вільні брати). Проповідь цих сект практично завжди супруводжували ідеї «вільної любові» та усунення приватної власності. Сьогодні міленаризм є в основі вчення світків Єгови та Адвентистів.

1. Історичні консеквенції міленаризму?


Сценарій розвитку міленаристичних рухів класичний: в момент історичних потрясінь, хаосу та епідемій з’являвся «пророк», котрий «відчитував» ознаки наближення кінця світу (consumatio saeculi), визначаючи часові рамки (часами і точну дату), коли б цей «кінець» можна було би очікувати. Під терміном «кінець» переважно розуміли лише кінець «старого світу», «панування зла», яке прийшло у цей світ через тих, котрі спотворили вчення Христа, полишили «чистоту віри» апостолів. Невдозі має наступити «день помсти і відплати», себто Армаґедон. Ті, хто не бажають потрапити «під караючу руку Бога», мають приєднатися до кола «вибраних Богом духовних братів», щоб разом з ними ввійти у тисячилітнє царство «щастя й добробуту». Оскільки Христос не дуже поспішав зайняти «престол» у такому царстві, хтось із «пророків» проголошував себе «сином Божим» і починав наводити «порядок». Селяни й біднота, які ще вчора побожно стояла у церквах, брали на себе місію «апокаліптичної коси», виполюючи «кукіль», що проріс на «божій ниві».(2) Майже завжди в міленаристичних рухах позірно добрий намір повернути християнське життя до його витоків, себто до апостольських часів, переростав в криваві вакханалії (таборити, адаміти, анабаптисти). «Пришло время объединить духовно весь мир против слуг нечистого, которые уже давно объединились против нас, восстановить Православие – Истинную веру в Бога, против которой наши враги веками организовывали свою борьбу, чтоб отлучить нас от Истинных молитв к Богу и чтоб у нас не было защиты против их „гипноза“», закликає автор нашої статті Іван Гетьман. Його тон нагадує нам проповіді старообрядців часів протопопа Аваакума, який закликав своїх вірних до самоспалення.

 

Таборити(3), які розпочали свою діяльність після спалення Яна Гуса (1415 р.), теж закликали до «духовного об’єднання», щоб «всіх вельмож і панів зігнути, як віття дерев, і порубати, спалити в печі, як солому, не залишивши ні коріння, ні пагінців, змолотити як снопи, кров з них вицідити, винищити їх скорпіонами, зміями та дикими звірами, віддати на страту». Закон Христового милосердя «припиняв» свою дію, закликали діяти «немилосердно й жорстоко», щоб «кожний віруючий омив свої руки в крові ворогів Христа». Хто ж наважиться чинити спротив кровопролиттю ворогів Христа, той буде проклятий й покараний. Селянам, які не бажали приєднатися до таборитів, погрожували знищити їх та їхнє майно. Міста, які не будуть підчинятись таборитам, мають бути «зруйновані і спалені, як Содом», в тому числі і Прага має бути «зруйнована і спалена вірниками, як другий Вавилон». Процес «встановлення Царства Божого на землі закінчиться пришестям Христа. Тоді «вибрані» разом з Богом володарюватимуть тисячу років.(4)

 

Зміст проповіді таборитів нагадують «до болю знайомі» слова Інтернаціоналу: «Весь мир насилья мы разрушим до основания, а затем; Мы наш, мы новый мир построим, кто был ничем, тот станет всем»! Схожі думки зустрічаємо у творах російських нігілістів. Вісаріон Бєлінський (1811-1848), якого не випадково назвали «неистовый Виссарион», в одному з листів до Боткіна писатиме: «Я начинаю любить человечество маратовски: чтобы сделать счастливой малейшую часть его, я кажется, огнем и мечем истребил бы остальную».(5) Інший російський нігіліст Міхаіл Бакунін (1814-1876) у прокламації «Принципы революции» писатиме: «Поэтому по строгой необходимости и справедливости мы должны посвятить себя целиком и полностью неудержимому, неотступному разрушению, которое должно так долго расти crescendo, пока ничего не останется от существующих социальных форм. (...) Хотя мы не признаем никакой другой деятельности, кроме как дело разрушения, мы все же держимся того мнения, что форма, в которой эта деятельность проявляется, может быть черезвычайно многообразна. Яд, кинжал, петля и тому подобное. Революция благословляет все в этой борьбе в равной мере».(6)

 

Нігіліст Дмітрій Пісарєв (1840-1868) в юності був глибоковіруючою людиною. Перебуваючи на навчанні в університеті, долучився до містичного студентського гуртка, де навіть склав «вічні обіти чистоти». Його «надто палка релігійність» стала причиною кризи і він невдозі стає прихильником вульгарного матеріалізму і ідеології руйнації. Ось що писатиме колишній «містик» Пісарєв: «Что может быть сломано, должно быть сломано. Стоит любить только то, что выдержит удар. Что разбивается в дребезги, то хлам. В любом случае бей направо и налево. Это не принесет и не может принести вреда».(7)

 

Подібно, як в середовищі таборитів чи анабаптистів, у російських революціонерів панувала «якась дивна атмосфера екстазу, що постійно перемішувалась з думками про смерть».(8) Ця екстатичність іноді мала й релігійне забарвлення, із опертям на Євангеліє. Один із видатних практиків російського екстремізму Борис Савінков наводить слова «молодої київської терористки» (9), якими вона намагалася йому пояснити мотиви свого вибору: «Почему я иду в терррор? Вам не ясно? Иже бо аще хочет душу свою спасти, погубит ю, а иже погубит душу свою Мене ради, сей спасет ю. – Вы понимаете? Не жизнь погубит, а душу!»(10)

2. ХХІ століття й «кінець історії»


Міленаристичні почуття загострюються із наближенням чергового тисячоліття. Ще в 60-х роках в Сполучені Штати прибувають «гуру-проповідники» з Індії, котрі звістують Христа – універсальну любов. Виникає рух хіпі, котрий кидає виклик буржуазному американському суспільству: як і «апостольські брати» із ХV століття живуть в комунах, де мають все спільне (в тому числі і жінок). Синтетичні психоделічні засоби типу «екстазі» допомагають хіпі розчинятися в Універсумі, відкривати «нові духовні обрії». Хіпі не аґресивні, не хапаються за «апокаліптичну косу», не прагнуть «омити руки в крові відступників», а навпаки протестують проти війни у В’єтнамі. В їхньому середовищі «квітне» духовність New Age, а разом з тим нова міленаристична теорія: із закінченням ХХ століття минає доба сузір’я Риби – доба панування християнства, доба аґресивних вібрацій та енергетичних потоків, безперервних воєн; на її зміну приходить доба сузір’я Водолія, що віщує мир, злагоду та прихід на зміну християнству універсальної релігії. Теракт, котрий 11. 09. 2001 мало не висадив у повітря весь Нью-Йорк, зруйнував рожеві сподівання «пророків» Нової Доби.

 

Із наближенням ХХІ століття нотки песимізму й розгубленості все активніше звучать в інтелектуальних колах. В середині 80-х минулого століття відомий критик постмодерного суспільства французький філософ Жан Бодріяр писатиме: «Від початку вісімдесятих років установився часовий вакуум, і завдяки розохоченю триватиме він, як ото триває криза, від страху, що станеться щось набагато серйозніше. Якби можна було, то настання другого тисячоліття відстрочили б. Чи радше цей страх міленіуму й метафізичного чи історичного забурення, що його символізує близькість цієї дати, вже присутній: він втілюється в колективній байдужості до політичного розвитку суспільства. Ми спостерігаємо щось на зразок закінчення ставок, зроблених у попередньому столітті, причому ніхто по-справжньому не бажав чи не передчував чогось іншого. І ейфорія нового інформаційного суспільства не може замаскувати цього ментального сповзання в байдужість, цього поступового уповільнення часу, котрий добігає до кінця. (...) Ми хочемо зняти всю фатальність з цієї рокованої дати, з цієї символічної події, яка нам ще залишається. Прийдешніми роками вже пожертвували. Вони вже не рахуються. Вони вже потонули в тіні другого тисячоліття, сходять внівеч у напівмороці швидкости».(11) Наближення другого міленіуму спонукатиме американського філософа Френсиса Фукуяму заговорити про «кінець історії» та про ідею «останньої людини», яку звістував Фридрих Ніцше.(12)

3. Апокаліпсис українських реалій


Україна також не стояла осторонь світових песимістичних процесів. Після провалу видовищного спектаклю «Помаранчевої революції» у 2004 р., а разом з тим і сподівань на «великий прорив», наступив «великий крах» довір’я до інститутів влади.(13) Якщо в Нью-Йорку впали «два близнюки», то в Україні встали «два близнюки», «два Віктори» - стратегія, яка стала фатальною.(14)

 

Одна за другою почали відбуватись екологічні катастрофи: Ожидів, пожежі на Півдні, велетенська повінь на Заході, світова фінансова криза і розмови про чергові вибори. Атмосферу, яка запанувала в Україні, можна описати словами Ж. Бодріяра: «Наші суспільства міняються, це правда. Над ними тяжіє не стільки поліційна атмосфера, не стільки підневільність праці, як атмосфера видовищности, яка забирає від нас повітря. Ейфорія, демпінг, прискорення поглинають увесь довколишній кисень і залишають нас без дихання, як риб на піску. Бракує не надії, свободи чи цілей, а повітря. Це скидається не стільки на камеру, в якій бракує простору, скільки на стерильний ковпак з розрідженим повітрям. Це не гніт, а задуха».(15)

 

Запанувала атмосфера духовного вакууму і політичне видовище «Помаранчевої революції» поступово переросло в шоу «Шустер Live»: «український майдан» перемістився у «студію ТРК Україна». Далі йти нікуди. «Справді, у світлі бодріярівської теорії сучасна Україна є величезним нагромадженням тенденцій, котрі свого часу не обмінялися, не зруйнувалися, не спалилися, – і мертвим тягарем зависли над цілим суспільством, породивши низку порожніх, безреферентних знаків. Симулякри присутні повсюдно, вони заповнюють усі сфери громадського життя. Симуляція національного відродження. Симуляція демократії. Симуляція прав людини. Симуляція економічного зростання і поліпшення добробуту громадян. Симуляція пенсійного забезпечення. Симуляція видавничої діяльности, коли книги виходять накладом дві-три тисячі примірників. Симуляція національного кінематоґрафу, якого ніхто не бачить. Симуляція літератури, котра дедалі більше нічого не захищає і нікого не зачіпає. Симуляція політичної боротьби, коли імітується структурування на лівицю і правицю, а насправді державою заправляє одна політична сила...», писатиме письменник Леонід Кононович.(16)

 

Стан порожнечі, апатії, духовного вакууму дуже сприятливий для міленаристичних та апокаліптичних проповідей, особливо, якщо за них беруться харизматичні «пророки» та секти. Процес вербування в секти часто розпочинають із простого запитання, на кшталт: «Ти патріот України? Хочеш, щоб Україна стала процвітаючою європейською країною?» Звісно, більшість дасть позитивну відповідь. Відтак пропонується відвідати семінар, на якому «новоспеченого адепта» оточують любов’ю і увагою.(17) Любов і увага – це саме те, чого так бракує сьогодні громадянам України, які почуваються гвинтиками у системі добробуту і щастя, когось, хто в парламенті лише протирає штани. Любові і уваги людям бракує на роботі, в родині, і, на жаль, в традиційних церквах любов і увага не дуже «показується на очі».

 

Самі ж політичні сили України, розуміючи, що їхнім «обіцянкам-цяцькам» вже більше ніхто не повірить, в пошуках нових «брендів» вдалися до «фатальної стратеґії» - боротьби за харизматичні церкви. «Їх будуть використовувати на виборах, бо, на відміну від прихильників традиційних релігій, тут усі прийдуть на дільниці й проголосують за того, за кого їм скажуть», зазначив в інтерв’ю часопису «Тиждень» Володимир Пєтухов, голова правління громадської організації «Спілка захисту сім’ї та особистості».(18) Тепер нам зрозуміла опікунська ревність однієї депутатки від партії «ЄЦ» над харизматичною сектою, яка отаборилась у Підгорецькому замку.

 

Відомий київський харизматичний «менеджер духу» Сандей Аделаджа вже давно в полі зору політичних видовищ. В той час, коли в ранішніх маршрутках люди потиху (наразі) клянуть політиків і владу, у церкві пастора Сандея цілком інша атмосфера. «Мы благодарны Господу за президента, за Кабмин, за Верховную Раду!», такі екстатичні заклики лунають у його церкві. Причини «такої вдячності» видає проповідь пастора, який розпачає над втратами «бідних» українських олігархів. Перед вірянами пастор Сандей ставить непросте завдання: як заробити тоді, коли всі втрачають? Із певністю вже отриманих дивідендів закінчує «фінансовий звіт» черговим «благодаренієм»: «Давайте поблагодарим Бога за то, что он послал нам финансовый кризис и этим дал возможность заработать!»(19)

 

Останнім часом Ужгород заряснів плакатами «Разрушение родовых проклятий», які повідомляють про черговий приїзд донецького харизматичного пастора Мунтяна. Зал Драматичного театру вщент набитий бажаючими щось «разрушить». На сцену виходить «колишній учасник крупної політичної партії». Він не видає назву партії, що дає підстави засумніватись: чи справді він колишній? Скрип дорогої шкіри його взуття чути навіть до найвіддаленіших рядів драмтеатру, а блиск дорогої тканини його костюму і велетенської золотої каблучки просто засліплює. Він свідчить про свій «шлях» до Бога, який почався із проблем у бізнесі і пролягав через регулярні п’янки і «разврат» у часі передвиборчої кампанії. (Ось чим вони насправді займаються під час виборів!) Але прийшов час «навернення» і він бізнес передав своїй дружині. Пастор Мунтян закликає всіх подякувати Богові за «діла його предивні» і зал в екстатичному пориві зривається на ноги. Нас же непокоїть «месидж» його плакатів, де фігурує слово «разрушение», пригадуючи про щось «до болю знайоме», що неодноразово траплялося в історії. Адже «родові прокляття» руйнуються у таїнстві св. Хрещення. Що насправді має намір «разрушать» пастор Мунтян?

4. Проповідь «конвертита»


Тепер повернемось до статті Івана Гетьмана. Судячи із самовпевненого тону його «проповіді», мова йде про новонаверненого конвертита. Він наче священик із амвона розпочинає статтю словами «Дорогие братья и сестры!», із патетичними закликами «Дорогие мои! Радуйтесь! Наступило время Больших Перемен к лучшей жизни», та закінченням «Слава Отцу и Сыну и Святому Духу. Аминь.» Підпис «спасенный Богом от чародеев» свідчить про те, що автор «проповіді», імовірно, пережив якийсь досвід, можливо раптове зцілення від проблем. Його непокоїло типове екзистенційне питання: «Чому люди помирають?» Відповідь на нього нашому конвертитові дав сам Всевишній. Його не влаштовує тлумачення слів із ранішніх молитов «не узрит смерти вовек», яке отримав від священиків і він самовпевнено пропонує своє тлумачення. При цьому, йому навіть не приходить на думку, що він може в чомусь помилятись і що за це вартувало би заздалегідь перепросити словами: «Вибачте, можливо я в чомусь помиляюсь, але це розумію так». Все, що він каже, це «абсолютна істина». Він лише перепрошує за те, що подає «горькую правду»: «Извините за черезмерное откровение, но пришло время всем все осознать и востать против лукавого, который тысячилетиями губит людей». Отже, наш автор претендує на статус «пророка над пророками». До нього ще ніхто не усвідомлював цієї «гіркої правди», ні святі, ні Отці Церкви. Світ тисячоліттями сидів у темряві під владою диявола і щойно тепер, з появою Івана Гетьмана, «всі все усвідомлять».

 

Що ж це за «гірка правда», яку нам намагається подати наш Гетьман: «Душа дается Господом каждому человеку при рождении безгрешная, как Ангел, но имеющая свободу в принятии решений и последующих поступках. Враг рода человеческого сразу же начинает атаковать новорожденную душу со всех сторон своими невидимтыми помощниками бесами, соблазняя, озлобляя, чтоб поставить себе в зависимость и, в конце концов, «на службу». У цій «проповіді» немає жодної згадки про те, що відбувається на таїнстві св. Хрещення та Миропомазання. В розумінні Гетьмана від самого народження людина знаходиться «в кольце врагов»: «цілителів», організаторів сект, «лікарів»-екстрасенсів, деяких «священиків», що віддали себе нечистому, і навіть одержимих бісами родичів і близьких.

 

Не дивлячись на це, що наш «конвертит» закликає відновити «Православие – Истинную Веру в Бога», уявлення про Православіє у нього дуже приблизне. «Когда мы находимся в унтынии, печали, депресии, в предболезненом состоянии – то значит, что где-то мы согрешили перед Богом из-за своей невнимательности, то нужно понимать, что Господь таким образом наказывает нас на короткое время, не защищая от лукавого. Не отчаивайтесь, вспомните свои нарушения, покайтесь от души перед Богом, не прекращайте молиться Всевышнему и Господь простит Вас, испытав, отблагодарит Своей Благодатию, что будет свидетельствовать о прощении греха, и не наступит болезни телесной», пише Іван Гетьман. І знову, жодної згадки про св. Таїнство Покаяння. Замість цього пропонується протестантський спосіб каяття. Про св. Євхаристію, як «лік для душі і тіла», також жодної згадки.

Правда, наш «конвертит» радить у випадку тяжких недуг, коли людина вже не має сили навіть молитися, звернутися до «достойних священиків та монахів» і «Господь, по их молитвах, простит Ваш грех и избавит от болезни». Як все просто і знову жодної згадки про св. Таїнство Покаяння. А, якщо Господь і тоді не визволить від недуги? Відповідь нашого «проповідника» можна передбачити: священики і монахи, до яких звернулися з проханням про молитву, були недостойні.

В розумінні Івана Гетьмана головне в Православії – це знати на пам’ять молитви «Живый в помощи Вышнего» (Пс. 90), «Да воскреснет Бог», «Скоро предвари»; молитися вечірні й ранішні молитви з молитовника; часто хреститися. «И когда сойдет Божья благодать – прилив силы, энергии, неописуемой радости, наслаждения, захочется говорить до Бога все остальные молитвы по молитвеннику».

Хто не живе за таким правилом і не кається з гріхів, в того Всевишній відбирає Ангела-Хоронителя, а лукавий «загоняет беса полуденного в душу» і людина перетворюється на «енерговампіра», тобто вона «не получает силу и енергию от Бога, а применяя гипноз (заговоры до лукавого), бесами забирает силу и энергию у людей».

Щось надто часто в нашого «проповідника» фігурує слово «енергія».

Із його проповіді помітно, що він, можливо, колись і сам «експерементував» з енергіями. Не полишив цю справу він і досі, з тією лиш різницею, що тепер він енергію черпає «від Бога».

Як вже було зазначено на самому початку, основою «проповіді» Івана Гетьмана є міленаризм (хіліазм). Тисячолітнє царство не було дане попереднім поколінням. Воно наступить щойно тепер, переконаний наш «проповідник»: «Что очень важно для нас, братья и сестры, в настоящее время, что не было дано Богом для людей рание, это то, что кто сможет стать сейчас святым, тот получит от Господа все. Такие люди будут защищены Богом везде и во всем; кто молод – тот не будет стареть, а кто в годах – будет омолаживаться до 33-летнего состояния организма и внешности и так останется на тысячу лет, которые остались человечеству до Суда Господнего, не будет умирать, не будет отвечать на Суде Господнем, попадет сразу же в Царство Небесное и будет Избранным как на земле, так и на Небесах навсегда». Цікаво, звідки у нашого «проповідника» стільки самовпевненості. У православній аскетиці існує термін для означення особливого стану духовної гордині – «бєсовская прелєсть».

Закінчення

 

Починаючи від Х-ХІ століття, тобто від часів діяльності секти катарів (інші назви альбігойці, богуміли) такі, на перший погляд, невинні проповіді іленаристичного характеру звучали вже неодноразово. Чомусь вони майже завжди акінчувались великими кровопролиттями. Але хто тепер читає історію Церкви?

 

Ми живемо в досить дивний час. Люди, в першу чергу, інтелігенція, готові годинами слухати і вірити найбезглуздішим байкам різних «Благовіст» та «Олен», яким 5-й анал частенько надає аж годину ефіру. Чи маємо ми можливість побачити і ослухати на телебаченні думки якогось фахового теолога? Те саме і з пресою. Чого там тільки не має, яких дурниць не виписують під маркою «духовність». Те
саме і з нашими університетами. Яких тільки дурниць про релігію не «плетуть» колишні марксити-ленінці та їхні вихованці на катедрах релігієзнавства, а теологія досі не визнана державою як наука і професійним теологам доступ в університети заборонений. Цьогоріч 17 листопада 5-й канал Українського телебачення повідомив цікаву новину: Міністерство праці офіційно зареєструвало
спеціальності ворожбита (мага), віщуна та астролога. Наступний крок за Міністерством освіти, адже, якщо існує спеціальність, мусять існувати відповідні учбові заклади, факультети, університетські катедри із державною ліцензією, які готуватимуть фахівців із нововизнаних «спеціальностей».

 

У підручниках з історії філософії досі Середньовіччя називають «темною добою» (seculum odscurum). Схоже, справжня «темна доба» в історії людства наступає щойно тепер. А чому б Міністерству праці не легалізувати спеціальність кіллера? Адже попит на цю професію на постсовєтських кримінальних просторах високий. Можна лише собі уявити скільки річно міг би отримувати держбюджет від кіллерів,
яко платників податків. Людська глупота не знає меж, але за фатальні стратегії, рано чи пізно, треба розплачуватись дорогою ціною!

 

Священик Олег Гірник



1 Гетьман И., «Кто соблюдет слово Мое, тот не узрит смерти вовек...» // РІО, 4 жовтня 2008, 26.

2 В Україні, наразі, взялися «виполювати» Євангеліє. Див.: Каганець І., Пшениця без куколю. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень, Львів – Тернопіль, 2006.

3 Таборити – найрадикальніше угрупування гуситів. Назву отримали від укріпленої фортеці Табор (Тавор) поблизу Праги, де вони «отаборились», призначивши дату кінця світу на 1420 рік.

4 Шафаревич И. Р., Социализм как явление мировой истории, Париж: YMCA-PRESS, 1977, 49-50.

5 Цитовано згідно: Лосский Н., История русской философии, Москва: Академический проект, 2007, 68.

6 Цитовано згідно: Шафаревич И. Р., Социализм как явление мировой истории, 353.

7 Цитовано згідно: Лосский Н., История русской философии, 81.

8 Шафаревич И. Р., Социализм как явление мировой истории, 363.

9 Імщвірно мова йде про Дору Брилліант. Порівняй: Шафаревич И. Р., Социализм как явление мировой истории, 364.

10 Цитовано згідно: Тульчинский Г. Л., Постчеловеческая персонология, С.-Пб.: Алетейя, 2002, 509-508

11 Бодріяр Ж., Божиста лівиця, Львів: Кальварія, 2007, 122-124.

12 Fukuyama, F., The End of History and the Last Man, New York: Basic Books, 1992.

13 Порівняй: Фукуяма Ф., Великий крах. Людська природа і відновлення соціального порядку, Львів: Кальварія, 2005.

14 Про «фатальні стратеґії» див..: Bauldrillard J., Les strategies fatales, Paris: Grasset, 1983.

15 Бодріяр Ж., Божиста лівиця, Львів: Кальварія, 2007, 123.

16 Кононович Л., «Смертельний дарунок Жана Бодріяра» // Бодріяр Ж., Символічний обмін і смерть, Львів: Кальварія, 2004, 8.

17 Киричук Ол., «Бомбардування любов’ю» // Тиждень, № 45 (54), 7-13 листопада 2008, 46.

18 Киричук Ол., «Бомбардування любов’ю», 47.

19 Пась О., «Дякуючи кризі» // Тиждень, № 45 (54), 7-13 листопада 2008, 48-49.