2008-07-11ПЕРСОНА

Слуга Божий отець Петро Орос (14.07.1917 – 27.08.1953)

Слуга Божий Петро Орос народився 14 липня 1917 р. у с. Бірі (Угорщина) в сім’ї греко-католицького священика. У 1919 р. родина переїжджає на Закарпаття. 1937 р. вступає до Ужгородської духовної семінарії. 28 червня 1942 р. прийняв єрейські свячення. Свою душпастирську діяльність розпочав помічним священиком у с. Великі Ком’яти Виноградівського р-ну. Владика Теодор Ромжа 19 грудня 1944 р., за свідченням о.Стефана Бендаса, таємно висвятив його на єпископа. 1946 р. призначений на вільну парохію у с. Білки Іршавського р-ну.

У 1948 р. місцеві органи влади вдаються до різних методів впливу, щоб схилити отця Петра на перехід до російського православ’я. Йому, як і всім іншим священикам, які не поступилися своїми переконаннями, заборонили виконувати душпастирську роботу. Але він залишився вірним своєму покликанню, продовжував підпільно зі своїми олтарними братами оо. Іваном Маргітичем, Іваном Романом та Іваном Ченгері таємно обслуговували греко-католицьких вірників Іршавщини й Виноградівщини.

Непокірність священика дратувала можновладців. На початку 1953 р. його заарештували й відправили до Ужгорода, у слідчий ізолятор КДБ, де він перебував під арештом понад два тижні. Влітку 1953 р. поблизу Імстичівського мосту міліціонер намагався заарештувати отця Петра, але йому пощастило зникнути між верболозом. У постійній небезпеці, без відпочинку, сну та надійного притулку для отця Петра наближався трагічний день мученицької смерті.

Напередодні празника Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1953 р., в с. Великі Ком’яти він відслужив велелюдну Святу Літургію, сповідав, причащав. Того самого дня вирушив пішки на залізничну станцію в с. Сільце. Тут його заарештував міліціонер і повів у напрямку с. Заріччя. Поблизу хреста пролунали два постріли – о. Петра було вбито. Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні, через кілька днів потай від людей закопали між терням поблизу с. Кам’янське Іршавського р-ну. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і вивезли в напрямку Іршави.

39 років місце поховання отця Петра зберігалось у найсуворішій таємниці. Тільки після легалізації Греко-католицької Церкви знайшлися очевидці, які під присягою розказали правдиву історію тих трагічних днів. 28 липня 1992 р. колишній начальник КПЗ Іршавського РВВС згодився дати свідчення і показав міліцейський гараж, де було закопане тіло. Після ексгумації і проведеної експертизи 23 серпня 1992 р. відбулося перепоховання тлінних останків отця Петра Ороса зі всіми почестями, які належать його сану. Наступного дня відбувся архієрейський похорон. Мощі поклали у каплиці поблизу церкви у с. Білки.

Мученицька смерть отця Петра Ороса була вінцем його повного чеснот і святості життя, нагородою відданої душпастирської роботи. Вірники глибоко поважали і від усього серця любили свого духовного отця, який у важкі часи переслідувань був із ними, був їх потіхою, добрим і дбайливим пастирем. Він своїм життям підтвердив слова Спасителя: „Добрий пастир душу свою віддає за вівці”.