2008-07-05ОСВЯЧЕННЯ

Проповідь Його Блаженства Йоахима кардинала Майснера, архієпископа Кьольна (Німеччина)

до урочистого відкриття церкви святого Йосафата в Ужгороді 4 липня 2008 року

Вельмишановний пан єпископ,
любі браття в духовному сані,
любі сестри та браття!

“Бо Хто освячує, і ті, хто освячуються усі від Одного. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи: Сповіщу про Ім'я Твоє браттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви!” (Євр 2, 11-12). Коли Ісус перебував ще в чоловічом обличчі серед людей, вони знову і знову пробували доторкнутися до нього, нехай це був тільки поділ його одягу, чи якщо це було можливо тільки ззаду. “Бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла (Лк 6,19). У церкві річ завжди іде про те, що до Господа можна доторкнутися в тлінному тілі. Після вознесіння Христа жителі Єрусалима клали своїх хворих пообіч дороги, щоб впали на них тіні апостолів, коли ті йшли молитися до храму, і вони видужували.

Якщо Ви збудували церкву у центрі Вашого міста, яку ми сьогодні урочисто освячуємо, тоді ми також зможемо доторкнутися до Христа, як це могли зробити люди того часу. Ми намагаємося зробити так, щоби усюди на землі для усіх людей стало можливо доторкнутися до Христа, бо виходить від Нього сила, яка усіх освячує. Так кажеться у Посланні до євреїв, яке ми тількі що слухали. Бо він, Христос, є тий, хто освячує, а ті, хто освячуются, це є ми. У цьому є суть пришестя Христа та його значення для церкви.

Бог стає через Христа людиною, щобилюдина стала як Бог. І це відбувається через дотик. Також Євангелія постійно вказує нам на це. Коли укушені зміями у пустелі сини Ізраїля доторокнулись поглядом до бронзової змії, яку Мойсей підняв на тичині, вони видужали. Ми, християни, повинні зробити так, щоби до Христа можна було доторкнутися у його церкві, і щоб через це усі люди надбали спасіння.

1. Через освяту церква стає храмом Божим. Бог через Ісуса Христа поселяється у церкві. Він стає жителем Вашого міста. Він стає одним з нас. А ми належим Йому. Він наш Бог, а ми Його народ. Недарма у минулому сторіччі невіруючі закривали чи руйнували церкви. Вони хотіли забрати у християн Христа. Вони хотіли відділити главу церкви, Христа, від його тіла, і тим самим знищити церкву та віру.

Ви збудували собі цю нову церкву, щоб Христос оселився у Вашому місті. Сьогодні місто має значення слів Євангелія від св. Івана: “Прийшло до своїх,... (Ів 1, 11) - та інакше, ніж в Євангелії: “...і свої прийняли його”. “А всім, що Його прийняли, їм владу дано дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його" (Ів 1, 12). Тому можемо сказати разом з псалмистом: “Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» (Пс 118, 24).

2. “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Ів 10, 10), – пояснює Господь своє пришестя до нас людей. Тому у Вашій церкві знаходиться купіль. Вона є джерелом життя Христа в церкві. В ній ми дійсно стаємо дітьми Божими. Його божественне життя приходить у наші серця, щоб ми не тільки називались дітьми Божими, але були такими насправді. Тоді для нас є дійсними слова апостола Павла: “У ньому (у Христі) бо живемо, рухаємося й існуємо” (Ді 17, 28). Тому для нас, християн, церква є така ж люба та дорога, як і батьківський дім, де ми надбали наше земне життя. Тому бачимо на іконостасі та на численних іконах та образках велику громаду церкви, в яку ми народилися через хрещення. Церква – це завжди більше, ніж кількість віруючих, які занесені у списки наших парафій. Церква – це завжди більше, ніж ми можемо побачити власними очами. До неї належать усі святі, усі хрещені. Важливу частину цієї громади складають святі, які відкриваються нам в нашій церкві. Через хрещення Ви стаєте співтоваришами святих та родичами Божими.

Ваша чудова церква знаходиться в особливості під захистом святого мученика, єпископа Йосафата. Він, це один з Вас, котрий ручаеться за Вас перед ликом Господнім. Коли я, ще в колишній НДР, готувався в духовній семінарії до прийняття сану священника, 16-го грудня ми завжди святкували його свято Літургією святого Іоана Золотоуста. Ще тоді, коли я був молодим теологом, я вперше ознайомився з богослужінням Вашої церкви, яке мені дуже сподобалося. З того часу святий Йосафат належить до моїх особливих друзів. Кожного разу, під час моїх численних поїздок до Риму, я відвідую його безцінну могилу, що знаходиться у правій боковій наві собору святого Петра, і молюся за його церкву, яка є також наша церква. І я дуже радий та вдячний за те, що єпископ Мілан запросив мене разом з ним освятити цей чудовий Божий храм в честь святого Йосафата.

3. Та ще в церкві знаходиться вівтар. Він являється столом життя. Силою Духа святого в Євхаристії хліб справді перетворюєтся в тіло Христове, а вино справді перетворюєтся в кров Христову, яку він пролив за нас на хресті. “Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, - каже Господь, - той має вічне життя“ (Ів 6, 54). Через Святе Причастя ми справді стаємо кровними родичами Господа. Ми не тільки називаємося “християнами”, але ми є ними насправді.. Тут Господь виконав своє слово: “Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку” (Мт 28, 20).

У Святій Євхаристії Господь звертається до кожного з нас, так якби кожен з нас був би найважливійшою персоною. Його присутність в Євхаристії настільки інтенсивна, що кожен - хай би там було декілька мільйонів – для Нього є найважливіша персона. Це не є псіхологичним вивертом, це є теологична та духовна дійсність. Тому Євхаристія являється серцевиною нашої церкви. Важко уявити собі страждання наших предків, які в десятиріччя безбожництва змушені були жити без Святого Причастя, бо не було священиків, а церкви були чи зруйновані, чи зачинені. Ций духовний нестаток може зрозуміть лише той, хто сам його пережив.

Я сам 45 років жив в Східній Німеччині, де ми, католики, складали зовсім невеличку частину населення. До того ж ми відчували тиск комуністичної ідеології ззовні, так що наші страждання та туга по Святому Причастю були такими міцними, що ми ходили за багато кілометрів, щоби приняти участь в Богослужбі.

4. У церкві стоїть кафедра з книгою Євангелії на ній. Христос є Вічним Словом Отця, яке стало чоловіком, і в його проголошенному Євангелії зостається з нами, щоби бути для нас орієнтиром та вказувати нам дорогу. В світі все ще творить свою справу Антихрист, диявол, бентежник, що намагається ввести людей в оману.

В сьогоднішньому суспільстві, яке має багато можливостей завдяки засобам масової інформації, це стає особливо небезпечним. Апостол Павло каже, що ми маємо боротися не тільки проти тіла й крові, а ще й проти духів злоби в піднебесних просторах. Під цим він розуміє тих, хто фабрикує те, що передається в повітрі, що визначає громадьску думку, що ми маємо вдихати і не можемо від цього захиститися. Тому нам потрібен орієнтир зсередини, який ми знаходимо у Євангелії, і який є нашим католицьким чуттям, яке допомогає нам відчути, що є добрим, а що злим, що є святим, а що безбожним. Євангеліє це є світ, який вказує нам правильну дорогу. Воно вказує нам сенс нашого існування. Воно, як внутрішня сила, не дає нам втомитися в дорозі. Августин Блаженний каже, що “народ Божий знаходиться в дорозі між нападками світу та утішанням Божим”. Як притулки Господа Бога нашого стоять на цій дорозі наши церкви та каплиці. Тут ми народжуємося до життя вічного через святе Хрещення. Тут ми приймаємо Тіло Христове – хліб живий. І тут, з кафедри, ми слухаємо Євангеліє, що оголошує слово живе, щоб йшли ми в світ як люди, які мають життя, та ще й мають його з достатком. Тому наша найважливіша пісня як християн це не “Miserere” (помилуй) а “Halleluja” (хвалимо).

У молитві “Отче наш” ми просимо: “Як на небі так і на землі”. Небо отож є нормою для землі. У Вашій чудовій церкві ви маєте частину неба поміж Вами, щоб тут на землі вже зараз було як на небі. Амінь.

Кардинал Йоахим Майснер,
Архієпископ Кьольна