2008-06-09З ГАЗЕТНИХ ШПАЛЬТ

Владика Мілан: „Об’єднання церков буде результатом дії Святого Духа”

Досить цікавою видалася пряма лінія у прес-центрі газети „Неділя” з єпископом, Апостольським Адміністратором Мукачівської греко-католицької єпархії Преосвященним владикою Міланом. Наших читачів, які телефонували, і журналістів обласних ЗМІ, які були присутні на прямій лінії, цікавили питання сплати податків церквою, пенсійне забезпечення священиків, будівництво храмів, трактування церковних термінів та робота спеціальних церковних органів і єпархії в цілому. Торкнулися обговорення і різних глобальних тем – запровадження церковних шкіл, об’єднання церков та протидії роботі різноманітних сект. Нагадаємо, що владика Мілан двічі був удостоєний нагороди регіонального рейтингу „Лідер року” як громадський діяч та внесений до списку 50 найвпливовіших людей Закарпаття.


– Добрий день, Вам телефонує Василь з Ужгорода. У мене є такі запитання – чи ведуться звіти про фінансову діяльність церкви і куди вони здаються?

– Якщо йдеться про єпархіальне управління, то в нас є головний бухгалтер, який веде всі звіти.

– Чи платить церква податки на землю?

– На жаль, церква має дуже мало землі і зараз мусить за неї платити. Це залежить також від місцевого самоврядування. Але цей тягар найперше є доволі обтяжливим для малих церковних громад.

– Чи знайшли спільну мову священики греко-католицької Церкви у порозумінні із поділом церковного майна. Адже за нього раніше точилася гостра боротьба?

– Це досить складний процес. Є місця, де громади дійшли компромісу, а є, де й досі точаться конфлікти. А в окремих випадках є судові рішення, які не виконуються.

– Якщо священослужителі йдуть на пенсію, то звідки їм виплачується пенсія: з пенсійного фонду чи у вас є власний церковний пенсійний фонд?

– На жаль, немає жодних спеціальних фондів і до цього часу священики виходили на пенсію з попередньої роботи, де вони працювали. А в інших випадках їм дістається мінімальна пенсія.

– Вас турбує Галина з Мукачева. У мене до Вас таке запитання: що стало основним поштовхом у виборі вашого життєвого шляху?

– Як каже Ісус „не ви вибрали Мене, а я вибрав вас”. Має бути внутрішній поклик, але звісно є й зовнішні обставини, які впливають на людину. Гадаю, що великий вплив на мене зробили сім’я, християнське життя моїх батьків. Те внутрішнє покликання, яке я відчував, було підтримано навколишнім середовищем.

– Скільки будується нових греко-католицьких храмів? Неодноразово чула, що греко-католицькі храми зростають за пару місяців, а будівництво православних храмів тягнеться роками. Хто вам допомагає у цьому: влада, прихожани чи закордонні меценати?

– У нас теж є такі вірники, які стверджують все з точністю до навпаки, що от православні храми будуються швидко, а наші занадто довго. Є храми, де люди дійсно ретельно доклалися до роботи, і вони зросли практично за один рік, а є храми, які будуються понад 5 років. Маємо і довгобуди. До прикладу, в Сваляві храм будується вже упродовж 15 років. Все залежить від обставин, від того, як люди стараються, звісно, і від спонсорів. Більшість наших церков залишилися нашим братам православним, тож слушною у цьому питанні була б допомога або з боку православних вірників або держави. На жаль, це не вирішується.

– Але погодьтеся, відновлення греко-католицької Церкви прогресує досить швидкими темпами, багато храмів все ж були повернуті...

– Греко-католицька громада до 1949 року на Закарпатті мала 440 церков, з них 40 було зруйновано. Греко-католикам повернули всього 122 храми, ще 120 було збудовано, але все одно їх не вистачає. На сьогодні маємо 385 відновлених громад, і, звісно, ми вважаємо великою несправедливістю те, що більшість церков нам не повернули. Тому й потрібно їх будувати, бо й досі велика кількість громад не мають місць для молитви. Не зважаючи на те, що йде будівництво нових 60 храмів, десь понад 70 церковних громад не мають своїх храмів, і їх потрібно будувати.

– Христос Воскрес! Турбує Вас Віра з ужгородської греко-католицької парафії. Хотіла б за проханням чоловіка запитати у Вас, чому у нас у церкві священик на службі постійно говорить „всіх вас православних християн”, якщо ми греко-католики?

– Насамперед мушу сказати, що в наших літургійних книгах використовується вислів „всіх вас православних християн”. Тому що вислів „православна віра” означає правильна віра, і нічого поганого це не значить. Навпаки, слово „православний” не вживалося в історії на означення Церкви. Спочатку існували два вислови „католицька Церква” та „православна віра”. Тобто людина має належати до католицької Церкви і зберігати православну віру, ту віру, яку надали нам Вселенські собори. Після розколу Церков у 1054 році обидві гілки Церков продовжують користуватися цими висловами.
Рік тому був у Константинополі і дуже уважно слухав, коли співали „Вірую” на грецькій мові. Там звучав вислів: „Віруємо в одну святу католицьку апостольську Церкву”. Тому ми вважаємо себе католиками і кажемо, що маємо правильну віру, тобто православну віру, яку проголошували Вселенські собори. Це слово почало дражнити людей, які страждали після 1949 року, і тому священики перестали ним користуватися. Тепер багато є прихильників того, щоб повернути це висловлювання в ужиток. Адже ми є по вірі православні, але належимо до католицької вселенської Церкви.

– Доброго дня, Владико. Телефонують з Ужгорода. Скільки зараз будують греко-католицьких храмів, чи є достатня їх кількість, чи допомагає в цьому вам обласна влада?

– Наразі йде зведення майже 60 нових храмів. Загалом збудовано 120 храмів, але багато із них потребують ще довершення. На рівні місцевих органів влади відчуваємо деяку допомогу, насамперед на тих місцях, де були конфліктні ситуації. Зокрема у Тячеві, де завдяки взаємодії влади був врегульований конфлікт в такий спосіб, що міська влада безкоштовно виділила православній громаді землю під будівництво нового храму та пообіцяла сто тисяч гривень. Районна влада пообіцяла православним двісті тисяч гривень. А греко-католики зразу виплатили православним п’ятсот тисяч гривень. Наші вірники брали кредити в банку лише для того, щоб повернути собі свій храм.

– Добрий день. Телефонує Вам Леся. Часто проїжджаючи біля кафедрального собору, бачу, що проходить його потужна реставрація. Це дуже приємно, адже цей храм є візитівкою міста Ужгорода. Хочеться знати, що плануєте зробити у колишній університетській бібліотеці?

– Насамперед хотілося б, щоб уже знайшли достойне місце для університетської бібліотеки і перевезли її. Оскільки дах ламався вже кілька разів, то ми отримали дозвіл на його ремонт. Якщо нам повернуть приміщення, то там розмістяться єпархіальне управління, церковний суд, різні церковні комісії, наприклад, у справах молоді, у справах душпастирства, охорони здоров’я, катехетична та літургійна комісії тощо і музей історії нашої єпархії. Поки що нам передали єпископську каплицю з кімнатою, єпископську квартиру, підвальні приміщення та горище. Але більша частина приміщення знаходиться ще в УжНУ і слугує бібліотекою.

– Бажаю Вам успіху сил та грошей, щоб втілити ваші задуми у реальність.

– Дякую. Шукаємо допомоги, можете до цього долучитися і зробити пожертвування на будівництво собору.

– Можливо ви б надрукували ваш розрахунковий рахунок у газеті «Неділя» і інші люди долучилися б до допомоги.

– Дякую за добру пропозицію. Думаю, що журналісти з цим погодяться.

– Чим займається церковний суд і які справи входять до його відання?

– Церковний суд в основному розглядає справи, пов’язані з визнанням недійсності подружжя. В католицькій Церкві не існує такого поняття як розірвання шлюбу. Тому з самого початку суд досліджує укладення даного шлюбу і може визнати певні обставини як такі, коли шлюб слід визнати недійсним від самого початку. Після рішення нашого суду, справа передається до суду другої інстанції. Ми собі вибрали судом другої інстанції церковний трибунал Івано-Франківської єпархії. Коли вирок нашого суду щодо визнання подружжя недійсним сходиться з вироком суду другої інстанції, тоді людина стає вільною і може повторно укладати церковний шлюб.

– Чи розглядає Церковний суд і інші справи, в тому числі й вчинки священиків?

– Так, даний суд є загальним задля вирішення усіх церковних проблем.

– Церква в усі часи опікувалася старими, хворими та немічними. Як іде тепер робота у цьому напрямку, що вже зроблено і що плануєте?

– Ще від початку в християнських Церквах була відповідна служба, яка займалася цим питанням. В нашій єпархії до ліквідації Церкви 1949 року теж були відповідні структури. В Церкві є монаші ордени, котрі діють і сьогодні, які присвячують своє життя служінню і допомозі немічним, сиротам та хворим. Минулої суботи був у Львові, де блаженною була проголошена римо-католицька монахиня сестра Марта Вєцька, яка у 1904 році працювала у лікарні в м. Снятин. Вона пожертвувала своїм життям, аби зберегти інше. Коли одна жінка померла на тиф, то потрібно було провести дезінфекцію кімнати, а це мав робити один молодий санітар, що був батьком. То Марта у 30 років добровільно взяла на себе цю місію, сказала санітару: „Вас ще треба для сім’ї”, – і сама провела дезіфекцію, а через два дні у неї виявили тиф. Тепер на її могилу приїздять люди різних конфесій, моляться і їх проблеми вирішуються. Тому минулого тижня в присутності кількох тисяч прихожан її було проголошено Блаженною.

На даний момент греко-католицька церква, виходячи з наших обмежених можливостей, відкрила будинок для літніх людей в Усть-Чорній. Діє дитбудинок сімейного типу в Королеві на Виноградівщині, де виховуються десять дітей з „важких сімей”. Зараз маємо труднощі з повним уведенням у дію будинку „Карітас” поблизу семінарії в Ужгороді. В ньому є 10-12 місць для старих людей, але він ще не задіяний повністю. Нам потрібна підтримка, бо є проблема утримання цього будинку. Волонтери „Карітас” працюють по будинках в Ужгороді, навідуються до одиноких старших людей, приносять їм обіди. Шукаємо можливості, щоб відремонтувати будинок для престарілих людей в с. Ратівці, але все впирається в кошти, нам доводиться шукати меценатів. На жаль, у нас благодійництво не підтримується на державному рівні. Потрібно, щоб підприємці, які жертвують кошти на благодійництво, мали б можливість відрахувати їх від своїх податків, як це існує в інших державах.

Нашим депутатам у Верховній Раді слід би подумати, як надати змогу меценатам більш активно інвестувати свої кошти в інституції, які б надавали допомогу старим, бідним та немічним людям. Тим паче, що в нашому регіоні бракує подібних закладів, де б одинокі престарілі могли спокійно дожити свою старість.

– Закордоном освіта в католицьких освітніх закладах вважається престижною, чи немає таких задумів, створити щось подібне в рамках України?

– Маєте рацію в цьому питанні. До прикладу, сусідня Угорщина, яка теж була соціалістичною державою, тим не менш зуміла зберегти увесь цей час декілька католицьких шкіл та ліцеїв, якими опікувалися католицькі ордени бенедиктинців та францисканців. Цікавим є той факт, що в них навчалися діти багатьох чиновників компартії. Церква у світі має тисячі освітньо-виховних закладів, починаючи з дитсадків і завершуючи університетами. Багато університетів є в Японії, де кількість християн становить менше одного відсотка від загальної чисельності населення країни. Подібні школи не обходяться без державної підтримки, вони не є приватними і визнаються на державному рівні. У нас є бажання, але не бачу таких можливостей.

– У Конституції записано, що школа відокремлена від церкви, то й офіційно не можна буде отримувати освіту у церковній школі...

– Це правило вважаю рудиментом, який зберігся з часів Радянського Союзу. До прикладу, Ленін стверджував, що держава і Церква – відокремлені. Але насправді, у цій сфері працювала купа чиновників, які отримували зарплатню і контролювали кожен крок єпископів та священиків, вирішували яку Церкву закрити, а яку ні. Тобто даний закон не є Святим Письмом і, можливо, Україна дійде до такого рівня демократії, коли дозволять створювати конфесійні школи і їх буде визнавати держава.

– Чи мали Ви зустріч з новообраним православним єпископом Мукачівсько-Ужгородської єпархії Феодором?

– До цього часу мав лише зустріч з владикою Марком, архієпископом Хустським. Це було саме після знайдення компромісу у Тячеві. З владикою Феодором поки що зустрітися не вдалося, сподіваюся, що така зустріч незабаром відбудеться.

– Напередодні святкування 1020-річчя хрещення Русі багато ЗМІ говорять про створення на базі УПЦ та УГКЦ єдиної помісної церкви. Ваше ставлення до цього і кому така церква буде підпорядковуватися?

– Гадаю, що про це більше говорять окремі політики, аніж церковні ієрархи. Зрозуміло, що є бажання, щоб християнська Церква була єдина. Але це не залежить від якихось ювілеїв, це залежить від навернення нашого серця. Та коли є занадто багато упереджень один до одного, мови про єдність не може бути. Насамперед нам потрібно пізнавати один одного і виявити більше таких фактів, які нас об’єднують, ніж такі, що нас роз’єднують. На жаль, є певні люди, які намагаються створювати на цьому шляху різні бар’єри і штучні розділи. На єдність потрібно працювати починаючи від себе, потрібно любити свого ближнього. Потрібно любити не лише своїх ближніх, а як проголошував Христос, любити і своїх ворогів. Коли ми підемо шляхом, який нам вказує Євангеліє, то буде будуватися єдність. Коли вона прийде? Це знає Господь, але напевно вона не буде результатом дій політиків, але дії Святого Духа.

– Можна трохи про особисте? Чи думали Ви про якісь інші професії, окрім служіння Богу?

– Так. Спочатку був прив’язаний до землі, любив селянську працю, але від нас з приходом радянської влади відібрали землю. Згодом, хотів бути лісником. А потім хотів стати археологом: дуже любив історію, читав історичні книги. Але, як кажуть, служіння Богу стало моїм остаточним вибором на життєвому шляху.

Пряму лінію відслідковував Роман Сенишин