2008-06-17З МІСЦЯ ПОДІЇ

Молитва дощу

Цьогорічне Сошествіє Святого Духа, храмове свято Малоберезнянського Святомиколаївського монастиря, який вже озолочено-відреставрованими шпилями височить понад Ужанською долиною, не було спекотним, як завше. Мабуть, втомилось літо від потрісканих від спраги Слова Божого душ, то й послав Господь 15 червня благодатний дощ сюди...


„Русальна” п’ятниця, Рожанці і покаяльні парасолі

Нема ідентичних повторів у житті. Нема на світі цьому двох абсолютно однаковісіньких людей. Нема на світі цьому двох точних копій якогось предмета. Так мудро створено Всевишнім, що все окреме є по-своєму неповторним. Майже так по дорозі до Малоберезнянської обителі каже мені якась стара бабця, яка постійно приходить сюди, щоб помолитися за своїх дітей та онуків. „У мене, дітино, вже ноги — не тоті...” — зітхає, показуючи на „третю” свою ногу — ціпок. „Якби ти знала, як ту було колись...” — продовжує старенька свій монолог, поки протискуємось поміж рядами, на яких виставлено ікони, вервиці, книжки та навіть ціла експозиція справжнісінького закарпатського меду (ціна його, до речі, була доступною). „Як тут було, розкажіть мені”, — питаю. „Все так много люди йшло на тото Русаля, щи й бульше”, — каже бабка (Мовою оригіналу; Русаля — це так в нас звуть Сошествіє; етимологія слова від квітів піонів, що їх звуть в деяких закарпатських селах русальними ружами. — Авт.). А після, всміхнувшись, питає: „Ци знаєш, чого люди в нас на Русальну п’ятницю (п’ятниця напередодні цього свята. — М. М.) по селах нич не роблять?”. Що я, дитя початку змодернізованого XXI-го століття, мала їй відповісти? „Не знаю...”. Бабка Анна прорекла: „Бо люди з усіх кінців світу йшли до монастиря пішки. Йшли, співаючи через села, йшли за два-три дні доти, бо здалека. Ті, що були на полі, пудгрібали кромплі (підгортали картоплю), кидали мотики, і починали співати й молитися разом із ними. Часто виносили вірникам води, а дзвони сільських церков дзвонили аж доти, поки тота процесія не вийшла за село... Отак було! А тепер — не є...”

Зате ми маємо нині цю обитель, куди приїжджаємо на автівках просити помочі у Бога, куди приходимо щороку і стаємо на колінка під синю парасолю із написом „Сповідь”. Добре, що таких одинадцять парасоль великих поставили тут, на величезному молитовному полі, побіля монастирського храму. Добре, що так гарно може кожен із нас, грішний, сховати своє тіло від дощу, аби тимчасом омити живильною водою покаяння свою душу...

День Мукачівської Пречистої Богородиці і молодіжна пісня

Свята Архієрейська Літургія і верховинський дощ. Понад літньою каплицею — типовий напис про Святого Духа, Який вливає в нас новий дух. І дощ таки продовжував лити, приглушуючи бесіду, словацьку, мадярську, українську, русинську та спів птахів. Раптово хмари розійшлися і сонце всміхнулося аж на моменті „Достойно і праведно єсть покланятися Отцу і Сину і Святому Духу...”.

Під час Святої Служби Божої владика Мілан рукоположив на священика Владислава Ігнатишина, який працюватиме в Ужгородському кафедральному соборі. Отож, Мукачівська єпархія стала багатшою: маємо ще одного ієрея, який буде нести Слово Боже у світ. А ще віднині щороку, 16 липня будемо офіційно святкувати День Мукачівської Богородиці. Як оголосив присутнім (а вірників, яких і дощ не налякав, назбиралося близько шести тисяч. — Авт.) владика Мілан, із конгрегації для Східних Церков з Риму наша єпархія отримала такий дозвіл.

Добре й те, що в Малому Березному за молодих вірників не забувають: щороку на Преображеніє тут відбувалися молодіжні прощі і фестивалі духовної пісні. Таке дійство пройде тут тепер 4-5 липня. Є надія на те, що почуємо справжню духовну пісню і помолимось за тих молодих, які не знайшли себе в житті, котрі хочуть без Бога йти до мети. Є надія на те, що цю землю карпатську, змучену безбожницькою системою, землю, потріскану від непотрібної злоби, знову оживить непрестанна молитва малоберезнянського дощу...

Мирослава Мацо

Фотографії з події