2019-08-01ПОДІЇ, НОВИНИ, ВІЗИТ, ПЕРСОНА

Проповідь на свято рівноапостольних Кирила та Методія в м. Мукачево, яку виголосив отець Любомир Петрик протосинкел Пряшівської архієпархії

Дорогі владико Мілане, владико Глібе, високопреподобний архімандрите Сергій, Монсеньйор Жанмарі Жерве та отець Олександр із Ватикану, домашній отче Володимире, брати священики, монахині, дорога молоде, дорогі брати і сестри. Дякую владиці Мілану за запрошення на це свято Кирила та Методія в цьому гарному храмі.

Для мене це велика честь, тому що ваша єпархія є матірю, з якої була більше як двісті років тому установлена Пряшівська єпархія. Відчуваю себе як дитина, яка приходить до своїх батьків. Іншими словами хочу сказати, що я тут відчуваю себе як вдома, тому, що нас єднає спільна історія, віра та духовність. А також із людського боку, ми один на одного дуже схожі, ви - тут на Закарпатті, а ми - в Словаччині. Щиро дякую за запрошення і за цю близькість.

Єднає нас і давня історія, коли святі солунські брати Кирило та Методій прийшли на цю територію, в серце Європи, голосити Євангеліє Ісуса Христа.

Не маю звички читати проповідь, але я змушений і прошу пробачення, бо на українській мові не вмію проповідувати. Наперед вибачте, якщо деякі слова не будете розуміти.

Може тепер почуваюся як Кирило та Методій, котрі хотіли оголосити Слово Боже мовою людей, між яких прийшли, але різниця в тому, що їм це вдалося, а я це тільки спробую.

Один ієромонах прийшов до старого монастиря в Англії, що мав більше шістсот років історії. В ньому проживали тільки чотири старенькі монахині, наймолодша з яких мала девяносто один рік. Вона запитала священика: «Отче, чи правда, що Господь Бог не допустить, щоб наш монаший чин помер разом з нами? Скажіть, що Господь Бог такого не допустить.» Священик подивився на монахинь, які очікували від нього відповіді, на хвилинку задумався, далі відповів: «Дорогі сестри. Господь Бог ані свого Сина не захоронив, але Його смертю і воскресінням з мертвих спас нас і дав нам життя вічне. Він може дозволити і кінець життя вашому чину в цьому старовинному монастирі. Господь найкраще знає, що те, що помре, може принести нові плоди на якомусь іншому місці. Ісус Христос сам говорить, що зерно мусить спершу померти в землі, щоб принести врожай. Не бійтеся, тому, що Він єдиний має владу над смертю, він єдиний має владу перенести нас із смерті до життя, тому, що Він переміг смерть.»

Цю віру в силу Ісуса Христа над смертю, віру в його пасхальне таїнство, мали і святі Кирило та Методій. Як багато вони вистраждали. Скільки неправдивих речей на них було видумано, скільки людської злоби, в’язницю і смерть вони перетерпіли. Святого Кирила хотіли вбити навіть на місії між Хазарами. А його брат, святий Методій був вже як архієпископ ув’язнений і було знечещено його ім’я. Навіть по смерті солунських братів виглядало, що їх місійна праця на Великій Моравії зазнає кінця, що закінчилася невдачею, тому, що їхні учні були вигнані до навколишніх країн.

Послухаймо сьогоднішнє Євангеліє, що читається в це свято: «Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори.І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті.»

Що значать ці слова Євангелія? Що значить, «щоб світло світило всім, мусить бути поставлене на вершині?»В першу чергу те, що ці двоє місіонерів були світлом для наших предків, тому, що вони їм принесли світло Ісуса Христа. Але шукаймо більш глибоке духовне послання сьогоднішнього Євангелія. Дивіться, світич постійно ставимо на якесь підвищення, на світильник. Знаєте, що Ісус не тільки своїм учням говорить: «Ви - світло світу», але на іншому місті в Євангелію говорить в першу чергу про Себе: «Я є Світло світу.»(Ів. 9,5)

Що було для Ісуса тим світильником, з якого Він міг просвітити цілий світ? Це був Його хрест, на який Він добровільно вийшов задля нашого спасіння, тому що Він любив і довіряв Небесному Отцю. Там де Він був найслабшим, там був найсильнішим. Там де ніби згасло світло, там воно засяяло найсильніше.

Тому, як сьогодні чуємо: «Не може сховатись місто, що лежить на верху гори» (Мт. 5,14)Ісус Христос думає про конкретне місто?Так, тим містом є Святе місто Єрусалим, поставлене на горі Сіон. Єрусалимський храм згідно традиції стоїть на місті, де Авраам хотів пожертвувати свого сина Ісака.

Це прообразІсуса Христа, його смерті і воскресіння. Тому, що Він є істинним Агнцем, який бере не себе гріхи світу.

Чи відчуваєте брати і сестрі в цей момент, що Євангеліє, яке сьогодні церква подає на слухання в цей празник, нам відкриває Пасху Ісуса Христа? Тому, що Єрусалимський храм є прообразом Ісуса Христа і також Його Пасхи.Cам Ісус говорить: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю.»(Ів. 2,19)

Що це значить? Те, що Кирило та Методій не боялися прийняти хрест на свої плечі, хрест євангелізації, терпіти за Христа при оголошувані Євангелія, тому, що вони повірили, що Господь Бог має силу прославити будь який наш хрест, тому що Він є Господом і Володарем життя і смерті. Увірили, що для того, щоб їх місія на нашій землі принесла добрий, багатий і постійний врожай, який буде продовжуватися до вічності, не можна дивитися на тимчасові цілі, але, що вони покликані дивитися на своє життя та свою місію в перспективі вічності «аж поки не збудеться все.» (Мт. 5,18), як сказано в сьогоднішньому Євангелії. А їх місія залишилася і приносить добрі плоди дотепер. Повірили і останнім словам сьогоднішнього Євангелія: «Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небесніма хто виконає та й навчитьтой стане великим у Царстві Небеснім.» (Мт. 5,19)

Як маємо розуміти ці слова? Маємо тенденцію вибирати з Євангелія та вчення Церкві тільки те, що нам подобається, що нам приємне, що є в згоді з нашою думкою, що в згоді з нашими уявами про щасливе життя, що вписується в наші проекти.Очевидно, перше, що відкинемо то хрест, страждання, біль, хвороба, коли нам хтось робить погано, коли хтось знеславлює наше добре ім’я, обмовляє, кривдить. 

Так, можемо Бога просити про добрі дари – за здоров’я, за щастя, за любов інших до нас…Постійно в дусі Ісусових слів: «Нехай буде Твоя воля а не моя.» Бог може дозволити у нашому житті і те, що для нас дуже важке, тому що Він бачить, що це потрібне для нашого спасіння. Тому, що життя нам не приходить від здоров’я, успіхів і від взаємної любові, але тільки від Бога.

Тільки Бог є нашим життям! Задля цього ми є покликані, так само як святі Кирило та Методій, щоб наше життя було поставлене на воскресінні Ісуса Христа, на Його Пасхальній тайні, в яку Він має владу перевести нас із смерті до життя і має силу прославити в нашому житті будь-який хрест.

На свято Різдва Івана Хрестителя я вітав одного знайомого іменинника Івана. Знаючі що його життя є важке і що його турбує багато речей, я йому сказав, що за Івана Хрестителя в Євангелію сказано: «Рука Господня була з ним.» Та ми знаємо, яке завдання мав Іван Хреститель. Як один з найбільший пророків, він показав на Христа і потім його місія закінчується. Іван сказав: «Він має рости я ж маліти.» (Ів. 3,30)І на кінець, Іван був без правосуддя позбавлений життя. Але і так за нього Боже слово говорить «Рука Господня була з ним.»

«Бажаю Тобі», я сказав йому, «щоб постійно, і коли Ти підеш найтемнішою долиною, Ти постійно довіряв що сильна Рука Господня є з Тобою, і над Тобою.» І ювіляр Іван мені відповів: «Але багато рук проти мене.» Я йому сказав:«Але найміцніша рука, Божа рука, є над Тобою!»

Ісус говорить: «Я воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Ів. 11,25-26)

Вірите тому брати і сестри? Святі Кирило і Методій в це вірили. І так, у всіх своїх переживаннях і стражданнях, мали надію, що Бог керує нашим життям. Були пасхальними людьми!Тому символічно, що саме перше Боже слово, яке переклали на церковно-слов’янську мову є Пролог Євангелія від Івана. Це словочитається в наших церквах в неділю Пасхи.

Кожного з вас запрошую будувати своє життя на Ісусові, на Його Пасці. Що значить бути Пасхальною людиною? Це значить сіяти – бути світлом світу. Так, подібно як Ісус, і ми покликані освітлювати світ Його любов’ю, тому що ми покликані бути занурені в Його любов. Як це можна досягнути, коли ми такі грішні? Ісус не лишив усе на наші сили. Він знає що ми є слабкі. Задля того ми отримали святу Тайну Хрещення, в якій ми стали подібні Йому. При нашому хрещені, за яке кажемо також «святе просвіщення»,ми були просвітлені Ісусом, щоб ми стали Його образом. Ми є як місяць, який просвітлений світлом сонця. При хрещені ми були одягнені в Христа, одягнені в Його благодать, щоб ми не були залишені на власні сили, але щоби ми поставили своє життя на Ісуса, і були свідками Його світла. «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.» (Мт. 5.16В цих словах сьогоднішнього Євангелія, яке співає диякон на початку кожної архієрейської Святої Літургії, ми підтверджуємо, що це правда, яку пише святий Павло в послані до Ефесян: «Бо ми Його сотворіння, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.» (Еф. 2.10)

Розумієте брати і сестри? Бог нас попереджує. Він нас заохочує робити добро і тоді, коли дуже важко. І Він робить все для того, щоб ми могли давати свідчення. Так, тільки з Його любові ми є здібними любити правдивою любов’ю, тому щонайбільше свідчення християнин дає під хрестом, тоді, коли в хворобі і в нещасті, в доброму і в недоброму, не нарікає на Господа, але хвалить Господнє ім’я. Це є євангелізація! Тому віруючий не боїться вступити до смерті, до ситуацій на котрі світ не має відповіді, не має світла, не має рішення.Свята мати Тереза із Калькутти сказала: «Правдива є тільки така любов, яка болить.» Правдива любов щось коштує, неможливо любити так, щоб все було так, як ми хочемо. Так не функціонує ні любов в сім’ї, ні в подружі, ні батьківська любов. Любов постійно з’єднана із жертвою.

Брати і сестри, можливо ви чули святішого отця Франциска, котрий вже багато разів згадував, що в своєму молитовнику має цінну реліквію – лист від своєї бабусі, яка написала не тільки йому, але всім своїм внукам. В листі написано: «Нехай ваше життя буде довге і щасливе. Якщо вас одного дня наповнить смутком біль, хвороба, або втрата любимої людини, пам’ятайте, що молитва перед кивотом, де перебуває цей найбільший і найвизначніший Мученик, і також погляд на Пречисту Діву Марію, яка стоїть під хрестом, вам додасть краплину потіхи і до тих найглибших, найболючіших ран.»

Ці слова мене дуже торкаються. Кожний хрест можемо перенести спільно з Христом. Нехай дух цього світу, який нам постійно говорить, що будемо щасливі тільки тоді, коли все буде виходити як ми собі уявляємо, нас не обмане. Це неправда! Навпаки, щасливі будемо тільки тоді, коли будемо в єдності з Христом. Коли будемо як гілочки лози нащеплені на корінь винограду. Нехай і це свято нас укріпляє до молитві, до слухання і прийняття Божого слова, до прийняття тайн і будування спільноти Христової Церкві.

Декілька днів тому ми мали в Пряшеві презентацію книги розмов із єпископом емеритом Іваном Євгеном Кочішом, якому виповнилося 93 роки. Він був висвячений ще за часів комунізму в Чехословакії в підпіллі на священика і єпископа. Він в підпіллі, в ночі відправляв Святі Літургії, уділяв тайни хрещення, був у в’язниці і працював у вугільних шахтах. В його житті було багато страждання і болю. В книжці даю йому запитання:«Дуже мене надихає, коли ми на хрестопоклонну неділю а також на свято Воздвиження чесного Хреста молимося співаючі Хресту Твоєму покланяємось владико і святе воскресіння Твоє славимо. Одним подихом сповідуємо хрест і воскресіння. Чи в своєму житті ви відчували, що в кожному хресті який ви прийняли, ви бачили силу воскресіння?»

Він відповів: «Так, тільки з Ісусом Христом можемо бути переможцями. Все що яробив, все що було в моєму житті, було в надії на Воскресіння. Все було в тому, що прийде хвилина і Христос покаже свою силу і любов.»

Дороги брати і сестрі, кожного з вас з цілого серця запрошую до того, щоб ми ціле своє життя жили в надії на Воскресіння за заступництвом молитов святих рівноапостольних Кирила та Методія. Щоб ми були чоловіками і жінками Пасхи і не боялися, коли нам цей світ немає що запропонувати. Щоб ми ставали відважними свідками Христа в кожній життєвій ситуації. І тоді навіть, якщо нам з людської точки зору – подібно як монахиням в Англії, може здатися, що Бог не може дозволити нічого, що суперечить нашій уяві. І все ж Він може, тому, що Його план з нашим життям найкращий і найкрасивіший. Повірте, ми не можемо планувати життя краще, ніж Бог. Він є Переможцем кожного хреста. І з Ним ми також перемагаємо. Амінь.

 

Слава Ісусу Христу!