2007-06-20

РЕЛІГІЯ І ЕКОЛОГІЯ — ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ І МОРАЛІ, ПОТУЖНІ ВАЖЕЛІ БЕЗПЕЧНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА

„Возлюбленные, не всякому вдохновленному высказыванию верьте, но проверяйте вдохновленные высказывания, от Бога ли они, потому что много лжепророков вышло в мир…”
Апостол Іоанн

 

З проголошенням незалежності України у вищих навчальних закладах запроваджено курс релігієзнавства, який передбачає висвітлення феномену духовності та позалогічного способу пізнання Природи, причетності Людини до її лона. Цей захід має надзвичайно важливе значення для формування культури і духовного світу людини, але не менш важливо, які саме засади будуть покладені в основу освіти і виховання. Сьогодні необхідне нове знання, що має бути закладене завдяки об’єднанню зусиль науки і релігії, яка, у свою чергу, переживає таку ж кризу і зміну парадигми, як і наука. З одного боку, релігії, на жаль, дають не завжди сучасний погляд на Світ, а використовують догмати тисячолітньої давності і на основі віри в них інтерпретують сучасний стан людства. Всі аргументи базуються виключно на: «Треба вірити!». З іншого боку, що набагато гірше, виникає все більше нових релігій, які намагаються поєднати віровчення з бізнесом. Вони організовують сучасні форми ритуалів з показом розважальних фільмів, сумнівної відеореклами товарних послуг, релігійних і напіврелігійних спектаклів з модерною поп-музикою. Священнослужителі намагаються вчити своїх прихожан бути не тільки моральними, духовними, але й багатими, успішними, “крутими”. Такі релігії завдячують своєю появою не намаганню служити істині і Богові, а жадобі політичної влади, популярності, особистої наживи. Тому часто неорелігії пов’язані з війнами і тероризмом, з шахрайством, авантюризмом, жорстоким поводженням з дорослими і дітьми.

Пошук істини та пояснення феномену життя йшов як науковим, так і іншим шляхом — духовним. Мабуть, він був найпершим, бо вся історія Людства пронизана відчуттям чогось вищого, суттєвішого, значущого, яке ніяк не можна логічно осмислити та відтворити в експериментах, але можна сакралізувати у різних формах обрядовості, пісенності та писемництва. Кожна релігія є засобом осмислення фундаментальних основ буття, вироблення ціннісних орієнтирів життєдіяльності. Більшість релігій світу визнають Природу або вище Розумне начало, часткою якого є Homo sapiens, мають свої духовні глибини, кожна дає свої унікальні відповіді на багато фундаментальних питань, які турбують людину протягом усього життя. На жаль, у більшості сучасних теологічних підручників і наукових релігійних статей переважає намагання виявити і показати більше розбіжностей у релігіях, ніж спільних важливих положень і тлумачень.

Але результати міжконфесійного діалогу показали, що релігії світу мають між собою багато спільного. Сьогодні заклик до «світової гармонізації теологій» підтримується багатьма вченими і релігійними діячами. Релігійні вчення узгоджуються з філософськими системами, бо традиції народів не розвивалися ізольовано, а різними засобами збагачували одна одну. Існує єдина основа всіх релігій — і для християн, і для мусульман, і для буддистів — це наша планета з її єдиним живим світом і єдиними законами розвитку.

Українці обожнювали довкілля, вели екологічний спосіб життя. Вони лишили після себе квітучі сади, села, не поруйновані екосистеми, родючі поля, чисте повітря, воду. Вони не дбали про прибутки і надприбутки, берегли свій духовний світ і жили у гармонії з Природою, слідуючи заповітам предків (не шкодити довкіллю, не ображати Людину й тварину, розумно обмежувати свої потреби і плекати добро). Таких же принципів дотримувалися сотні років тому і індійці, турки, китайці.

Загрози екологічного, демографічного, генетичного типу існували й раніше. Але Людина, озброєна сучасними знаннями, не є безпорадною, як раніше. Але ці знання на сьогоднішній день повинні бути не у вигляді сухих фактів та мегабайтів інформації, а доступними, об’єктивними, гуманними, дієвими, відповідальними, просякнутими мудрістю і духовністю своїх творців. Загальною правовою нормою для всіх без виключення має стати свідоме самообмеження своїх потреб, запитів, недопущення антиекологічних вчинків, наруги над Природою. Тому освіта, виробництво, все життя людини мають бути пронизані вихованням високої екологічної культури, моралі, свідомості. Церква завжди була потужним джерелом суспільної етики, моралі, свідомості. Нині вона хоч і з великим запізненням, але все активніше прилучається до вирішення природоохоронних питань, чим робить велику послугу прикладній екології, сприяє поширенню екологічної освіти і свідомості.  Більшість Церков стоять на сторожі моральних і етичних людських цінностей, стверджуючи екологічні Закони, Принципи, Правила. З позиції релігій зловживання Природою, її нещадна експлуатація, як і Людини у тому числі, є аморальними і відверто неетичними діями. Служителями Церкви у наш час все більше використовується таке поняття, як екологічний гріх і об’єктивно пояснюється його сутність.

Підтвердженням цьому є енцикліки, апостольські листи, послання та висловлювання папи Івана Павла ІІ. Для України перехід до екологізації всіх сфер життя є найнеобхіднішим, бо на її долю історично випав тернистий шлях нівечення Природи, самобутності і краси свого краю.  Для гармонізації процесів нашого буття потрібно перш за все зберегти біорізноманіття, яке створене самою Природою, Великим Розумом, Всемогутнім Творцем.

Потрібно через науковий і релігійний діалог конфесій пропагувати й реалізувати взаємозбагачення культур, а не їх протистояння, виховувати повагу до всього Природного і Божественного, а не провокувати протистояння, використання сили, тиску, зневаги й презирства до “чужого”. Відповідальність науки і освіти сьогодні дуже висока, вони мають розвиватися в обов’язковому морально-етичному супроводі, щоб відродити мистецтво екожиття, екотворчості, гармонійного співіснування. Інноваційний характер сучасної цивілізації має більш проявлятися у толерантності, виваженості, вихованні у молодого покоління екологічної свідомості, мислення, поведінки, а не у прискореному розвиткові технологій, накопиченні знань для продукування нових техноідей для безтримного збагачення. Ми вже задихаємося у нами ж створеній техносфері. Штучне стало сьогодні мірилом життя. Сьогодні за допомогою ЗМІ активно насаджуються тваринні інстинкти, а людство заблукало у пошуках вищих форм свого розвитку і конче потребує відродження духовності та суворого дотримання десяти головних Божих заповідей.

На противагу цьому всі щаблі освіти мають бути просякнуті екологічним вихованням, норми моралі підняті до найвищих чеснот і професійної екологічної грамотності, оскільки історичний досвід свідчить, що бездуховний синтез науки і освіти породжує страшних монстрів — інтелектуалів, здатних лише підкоряти собі живе, у тому числі, весь світ, та спроможних, здатних цей світ навіть знищити. Завдання екологічної свідомості і культури полягає у вихованні мудрих членів суспільства, покликаних генерувати відповідальний відгук на нову ситуацію з відчуттям обов'язку перед майбутнім — красивим, величним, вічним.

Виявлена нами у природі дуже важлива категорія прекрасного, неповторного, життєвонеобхідного повинна складати обов'язкову компоненту екологічного виховання. Такий підхід об'єднає науку і релігію та підніме їх на новий щабель розвитку.

Вчені і педагоги-екологи в останні десятиріччя зробили дуже багато для розвитку екологічної освіти і культури. В Україні з 1991 по 2007 рік розроблено й затверджено одну з кращих у Європі Концепцій екологічної освіти, підготовлено й видано кілька десятків підручників і посібників різних напрямків екологічних знань, ведеться ліцензована підготовка висококваліфікованих екологів у 104 ВНЗ. Активно сприяють розвитку екологічної культури й свідомості, охороні довкілля такі громадські організації, як Всеукраїнська екологічна Ліга, Українське товариство охорони природи та ін. Але цього замало. У порівнянні з передовими західними країнами в Україні ще на дуже низькому рівні виконують свою природоохоронну виховну роботу ЗМІ, слабку активність у цьому проявляє церква.

Священнослужителі всіх рангів і конфесій, спираючись на високий рівень своєї особистої духовності, культури, освіченості, маючи надзвичайно широкий доступ до сердець, душ і розуму багатомільйонної пастви, можуть зробити дуже великий позитивний внесок у підняття рівня екологічної освіти і культури нашого народу, допомогти об’єднати націю у розбудові гармонійної екобезпечної держави. Адже світ розвивається за законами гармонії, а не хаосу.

Об’єднаймося, порозуміймося, щоб разом будувати світле майбутнє і не дати хаосу перемогти у нищенні природних і соціально-економічних систем. Хай Бог допоможе нам у цій святій справі! Цікаві і корисні матеріали щодо ролі релігії у підвищенні культури і моралі людства останнім часом з’явилися і у солідних багатотиражних російських часописах «Вокруг света» (№4 и №5, 2007р.). Російськими вченими під керівництвом акад. Л. Гордіної ще у 2002р. розроблений проект духовно — екологічної Конституції людства. Ця Конституція дає можливість народам, парламентам, урядам, конфесіям приєднатися до її цілей і задач, взяти участь у творчому розвитку основних положень щодо стратегії гармонійного розвитку людства і окремих держав. Стратегія ґрунтується на принципах цілісності людини, суспільства і природи, на необхідності дотримання законів етики, самоорганізації і стійкості цієї єдиної енерго-інформаційної структури Природи і суспільства, на принципах розумного (ноосферного) поєднання науки, релігії, різних гілок культури заради спасіння людства.

Проект Конституції прийнятий на міжнародній конференції з перспектив збереження і розвитку єдиної цивілізації Планети (Москва, травень 2002р.) і був представлений також на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі (ПАР, 2002). В Україні під кер. академіка НАНУ Туниці Ю.Ю (м. Львів) теж розроблена екологічна конституція Землі (2004–2005рр.), яка має низку цікавих для обговорення і реалізації пропозицій.

Зусилля української православної церкви, на жаль, на сьогодні ще дуже скромні у висвітленні вищезазначених проблем. Першочерговими завданнями спільних зусиль науковців, освітян, служителів церкви і урядовців у процесі реалізації стратегії гармонійного розвитку людства мають бути:
— адаптація в Україні європейського досвіду співпраці науковців, освітян і церкви у вирішенні проблем довкілля;
— розробка природоохоронних програм співпраці між конфесіями;
— розробка програм гармонізації теологій і їх узгодження з сучасними філософіями розвитку людства;
— розробка концепцій співпраці конкретних ВНЗ, наукових колективів з конкретними релігійними навчальними і науковими закладами у вирішенні питань підвищення духовності і культури нації;
— доповнення концепції екологічної освіти України положенням про співпрацю з Церквою;
— створення програм «екологічних» проповідей, розробка (разом з вченими–екологами) переліку тем відповідного спрямування;
— коригувати («екологізація») програм навчальних курсів в духовних середніх і вищих навчальних закладах України;
— організація курсів підвищення «екологічної кваліфікації» священнослужителів (при провідних ВНЗ);
— створення Координаційного центру співпраці Церкви і науки з питань підвищення духовності і культури для гармонійного розвитку нації;
— створення постійно діючих робочих груп при Католицькій церкві і при провідних ВНЗ України з питань підвищення екологічної етики, культури, моралі;
— розробка екологічного Маніфесту.

Білявський Г.О., Ісаєнко В.М., Саєнко Т.В.