Останні статті з цієї рубрики

2007-02-25 •

ВСТУП

2007-02-01 •

БАЧИНСЬКИЙ Теодор

Парох церкви св. Василія Великого в с. Кайданове Мукачівського р-ну.

Народився 16 лютого 1911 р. в сім'ї греко-католицького священика Костянтина Бачинського і Марії Дзубай в с. Ставне Великоберезнянського р-ну. Після здобуття початкової освіти в церковнопарафіяльній школі в с. Великий Русков (Словаччина) батьки віддали його до Кошицької гімназії (Словаччина), яку закінчив 1929 р. і продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії.

17 вересня 1933 р. єпископ Мукачівської Греко-католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив у кафедральному храмі 5 богословів (Желтвай Юлія, Мурані Миколу, Мустянович Миколу, Іоанна Йосифа Сатмарія ЧСВВ), серед яких був і Теодор Бачинський. Після висвячення єпископ призначає його парохом в с. Вишній Бистрий (приєднано в 1960 р. до с. Костельниця) Воловецького р-ну, а вже з грудня 1933 по 1937 рр. працює парохом в с. Осій Іршавського р-ну. 1937 - 1940 рр. навчається в аспірантурі на богословському факультеті Празького Карлового, а пізніше Будапештського університетів. 1940 - 1943 рр. - професор релігії в учбових закладах м. Хуст. У 1941 р. в Будапештському університеті ім. Петра Пазманя захищає докторську дисертацію з історії східних слов'ян. З 1943 по 1949 рр. був парохом у с. Кайданове Мукачівського р-ну.

Після так званного "саморозпуску" Греко-католицької Церкви йому запропонували возз'єднатися з російським православ'ям, пізніше погрожували й залякували, а коли це все не дало результатів, співробітники КДБ 6 травня 1950 р. заарештували, а Закарпатський обласний суд 25 травня 1950 р. засудив Теодора Бачинського на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Через Львівську тюрму-розподільник потрапляє в табори ГУЛАГу Казахстану. В 1950 - 1951 рр. працює вантажником у Карабасі, робітником на будівництві залізної дороги, а в 1952 р. після декількох місяців відпочинку по інвалідності (в цьому допоміг теж засуджений о. Іван Міня, фельдшер табірної лікарні) був переведений писарем будівельної бригади. Багато хворіє, починає втрачати зір. У зв'язку з скаргами на болі в шлунково-кишковому тракті потрапляє до лікарні, але звідти, підозрюючи туберкульоз, його переводять до лікарні в м. Спаськ. Тут мусить перебирати і чистити овочі, розносити їжу важкохворим, пізніше був посудомийником, де застудився і з плевропневмонією потрапляє в реанімацію. Після хвороби на прохання головного лікаря табірної лікарні йому доручають вести бухгалтерський облік в аптеці. 6-го вересня 1956 р. безнадійно хворого О. Теодора звільняють з місць ув'язнення.

Приїхавши додому, з вересня 1956-го до лютого 1959-го рр. , проживає на утриманні родичів у с. Боржавському Виноградівського р-ну. Працевлаштуватись не міг, бо цього не бажала місцева влада, проте не дозволяло це зробити й здоров'я. У лютому 1959 р. родичі й знайомі допомагають йому влаштуватись на роботу в Середнянському винрадгоспі, але, коли там стало відомо, що він священик і колишній в'язень, то звільнили. В 1960 р. вдається знайти роботу вантажника на складі пиломатеріалів Ужгородського фанерно-меблевого комбінату, де в 1964 р. йому вже довірили виконувати обов'язки бухгалтера. Як колишній житель Словаччини, звертається до радянських органів з проханням про переселення до Чехословаччини на запрошення матері. Одержавши на це дозвіл, 30 жовтня 1966 р. разом із дружиною й дітьми виїжджає до м. Кошице.

Тут о. Теодор працює діловодом і архіваріусом на підприємстві міського транспорту, а з 1969 р. на цьому ж підприємстві - юрисконсультом. Звідси 1975 р. йде на заслужений відпочинок. Після 1968 р. , коли в Чехословаччині Греко-католицька Церква була легалізована. о. Теодор мав можливість працювати священиком, але через поганий стан здоров'я (живе з однією легенею, переніс у 1970 р. операцію на виразку шлунку, дуже погіршився зір) не зміг взяти на себе обов'язки пароха. Протягом багатьох років, починаючи з 1968-го, він виконував обов'язки сповідача при греко-католицькій парохії у м. Кошиці. Наукова й літературна діяльність о. Теодора Бачинського дуже слабо вивчена. Його завжди цікавила історія східних слов'ян. Крім своєї докторської дисертації на цю тему, пише ряд статей, які були опубліковані в альманахах і в газеті "Неділя". 8 липня 1941 р. виступив по радіо з статтею "Русини під прапором Раковці". Відомі друковані праці о. Теодора Бачинського:

 

  • Єго вельможіє "пресса" // Неділя. - № 7. - 1938.
  • А magуаг-огоsz lakossag neprajza // Ungvar es Ungmegye. - Вudapest, - 1940. S. - 112-119.
  • А gorog katolikus egyhaz // Ungvar es Ungmegye. - Вudapest, 1940. - S. 132-137.
  • А гuszinok Rakoczi zaszloja alatt // Dudapesti radio, 1941. -. Julius 8.
  • Огоsz-ruszin kapcsolatok а ХІХ. szazad kozepen. - Ungvar, 1942.
  • А гuszin nemzeti ontudat utjai // Зоря. - Наjnа1. - Ungvar, 1943. - S. 177-200.
  •  

    В останні роки життя о. Теодору все частіше давали про себе знати надбані в таборах ГУЛАГу хвороби, але він старався не здаватися. Допомагали йому в цьому рідні й близькі знайомі. Помер О. Теодор Бачинський у м. Кошице 9 вересня 1996 р. на 86-му році життя і 63-му році свого душпастирства. Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Теодора Бачинського реабілітовано 31 січня 1992 р.

    Дружина о. Теодора Бачинського, Шарлота Пайкоші народилася 10 березня 1914 р. в сім'ї греко-католицького священика Євгена Пайкоші та Євгенії Грегорович в с. Велика Чингава (з 1946 р. - Боржавське) Виноградівського р-ну. Після закінчення Ужгородської учительської семінарії працювала учителькою: 1933 - 1934 рр. - у с. Боржавське, 1934 - 1937 рр. - у с. Осій Іршавського р-ну, 1937 - 1942 рр. - знову в с. Боржавське, а в 1942 - 1946 рр. - у с. Кайданово. У вересні 1946 р. була звільнена з учительської роботи як дружина священика. Після арешту чоловіка була з трьома дітьми на утриманні сестри Магдалини та брата Стефана в Боржавському. 1951 р. у сусідньому селі Великі Ком'яти їй допомогли влаштуватись на роботу в дитячому садку учителькою співів і танців, але після повернення додому чоловіка з місць позбавлення волі її знову звільнюють, і вона змушена разом із хворим і фізично знесиленим чоловіком і дітьми знову звернутися за допомогою до сестри та брата. Після переселення в 1966 р. до Чехословаччини теж довго, аж до 1969 р. не вдавалося влаштуватися на роботу. 1 вересня 1969 р. її приймають в один із Кошицьких дитячих закладів учителькою музики, співів і танцю. З цього учбового закладу вона йде на заслужений відпочинок 31 серпня 1974 р. Вона з особливою дбайливістю доглядала важко хворого чоловіка. Нині як пенсіонерка проживає у м. Кошице.