Останні статті з цієї рубрики

2016-03-26 • ПРИВІТАННЯ

Föltámadt Krisztus! Valóban föltámadt!

2009-02-05 • ПОСТАТЬ

Отець Константин Грабар – губернатор Подкарпатської Русі

Константин Леонтинович Грабар – третій і останній реально діючий губернатор Підкарпатської Русі. Обов’язки губернатора виконував із 20 травня 1935 року по 9 жовтня 1938 року.

Народився він 15 серпня 1877 року в місті Ужгороді в сім’ї священика. Батько Константина – Леонтин – був греко-католицьким священиком у селі Дубрівка, неподалік Ужгорода. Мати майбутнього губернатора – Гелена Мондок – дочка відомого ужгородського каноніка Івана Мондока. Освіту в початковій школі та гімназії здобув в Ужгороді. Після закінчення гімназії, за направленням єпископа Юлія Фірцака, упродовж двох років навчався в духовній семінарії в Єстергомі. Богословське навчання завершив у місті Ужгороді. Після висвячення (1901 р.) працював помічником у церкві у свого тестя Михайла Бачинського у Великих Лучках. У 1908 році перейшов на службу до церкви в селі Дубрівка, де священиком був його батько. Згодом тут же став парохом. В лавах чехословацької армії не служив, так записано в його особовій справі, що зберігається у Державному архіві Закарпатської області.

Як дубрівського священика Константина призначили намісником Середнянського округу. У 1919 році, ще за угорського правління, його обрали до Сойму Руської Крайни в Мукачеві. На першому і єдиному засіданні зазначеного зібрання в березні 1919 року, після виступу міністра Руської Крайни Ореста Сабова, Константин Грабар вніс пропозицію, щоб Сойм висунув угорському уряду ультиматум щодо встановлення кордонів Руської Крайни упродовж 8 днів. Пропозицію було прийнято одноголосно. Це стало результатом попереднього узгодження пропозиції з відомими діячами того часу Августином Волошиним, Василем Такачем (майбутнім єпископом у США) та іншими. Зрозуміло, що угорський уряд ніякої відповіді з цього приводу не дав. А означений представницький форум більше не зібрався.

На основі рішень Центральної Русинської Народної Ради в Ужгороді від 8 травня 1919 року та Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 року (статті 10-13) Подкарпатська Русь увійшла до складу новоутвореної Чехословацької республіки.

Приблизно з березня 1919 року Константин Грабар переходить на прочехословацькі позиції. Його обирають до складу правління Центральної Руської Народної Ради.

У 1921 році Константин Грабар переїхав до Ужгорода, де став директором Підкарпатського банку. Банк був солідною і впливовою установою, яка майже цілком контролювала промисловість міста. Він мав свої філії, як згодом зазначав майбутній дипломат Карпатської України Вікентій Шандор, в Мукачеві, Хусті, Рахові та Пряшеві. З цього часу регулярно брав активну участь у культурному, господарському і політичному житті міста і краю, як член державних та громадських організацій. Він був членом Кошицької торгівельної і промислової комори (палати), членом дирекції Товариства кооператорів і т.ін.

З 1925 року став членом аграрної партії – однієї з правлячих партій Чехословацької республіки. Дружина Грабаря була також добре відома серед ужгородців своєю доброчинною діяльністю, зокрема вона опікувалася їдальнею для бідних.

З 1 січня 1928 року Грабар працював старостою міста Ужгорода. За період його керування містом воно досить активно перетворювалося з провінційного в європейського зразка адміністративний центр. Надзвичайно швидкими для того часу темпами розбудовувався урядовий квартал на Галагові, розпочали свою роботу аеропорт, водогін та каналізація. Результати цієї роботи у певній мірі служать потребам ужгородців ще й нині.

У донесенні поліції 1925 року зазначалося, що Константин Грабар особа дуже приваблива, дуже приємна у спілкуванні і через це має на своє оточення значний вплив. Вмілий оратор.

Визнаючи заслуги та здібності Константина Грабаря, президент Чехословацької республіки призначив його з 15 лютого 1935 року губернатором Подкарпатської Русі. У цілому населення краю сприйняло зазначене призначення схвально. Після призначення на посаду губернатора і повернення з Праги, в Ужгороді його вітали десятки тисяч людей з цілої Підкарпатської Русі без огляду на політичні чи релігійні переконання.

Після складання присяги у Празі 1 березня 1935 року, Константин Грабар заявив: «Хочу, щоб Подкарпатська Русь була сильною, стійкою, згуртованою і щоб її життя базувалося на об’єднанні всіх національних сил. Прагну автономії своєї території, котра би благодатно послужила нашій маленькій домівці…». У своїй першій промові перед журналістами новопризначений губернатор зазначив: «…Я маю намір і надалі продовжувати працювати у дусі виховання національної свідомості карпаторуського населення Подкарпатської Русі в традиціях…, які стосуються передусім власне держави…».

Діяльність губернатора Грабаря проходила в складних політичних умовах, але була досить активною. Вже у грудні 1935 року губернатор повідомив громадськість краю щодо намірів нового президента Чехословацької республіки Едуарда Бенеша здійснити перший етап автономії Підкарпатської Русі. 12 березня 1936 року на спільному засіданні української та русофільської Центральних Руських Народних Рад було схвалено меморандум про негайне надання автономії краю. Повноважні представники Подкарпатської Русі передали меморандум на розгляд Едуарду Бенешу. На зустрічі з президентом також порушувалося питання скликання у найкоротший термін крайового представницького органу – Сойму. На спільному засіданні обох Народних Рад у серпні 1936 року було прийнято рішення розробити законопроект про автономний статус Підкарпатської Русі.

У період губернаторства Константина Грабаря у краї розгорнулося велике будівництво: в Ужгороді завершили розбудову мікрорайону Галагов з модерними будинками для чеських службовців, направлених у значній кількості на роботу, насамперед до органів управління краю. Центральне місце тут посіла адміністративна споруда Крайового (Земського) уряду, зведена за проектом архітектора Франтішка Крупки. Масштабне будівництво здійснювалося в Ужгороді, Мукачеві, Хусті та інших населених пунктах Підкарпатської Русі. Зводилися житлові будинки, школи, лікарні, адміністративні об’єкти, поштові станції, професійні навчальні заклади і т. ін. А в 1937 році в Ужгороді був зведений транспортний міст.

Новий поштовх отримав розвиток сільського господарства, посилилася увага до розв’язання проблем злиденності населення гірських районів, набув певних позитивних рис кооперативний рух. Задурманена і незбагненно пригнічена тисячолітнім нищівним всеохоплюючим пануванням Земля і Люди без імені почали просинатися в п’янких і дужих обіймах молодої чехословацької демократії, стрімко відновлюючи своє місце на європейському просторі.

В нових умовах значно активізувалося культурно-просвітницьке життя краю. У Празі було створено Народно-господарську спілку Подкарпатської Руси, Клуб приятелів Подкарпатської Руси (за роки незалежності України відновив свою діяльність) почав видавати журнал «Подкарпаторуське ревю», в Хусті почав виходити чеський тижневик «Міст між Сходом і Заходом». Набуло розвитку книговидавництво.

Всі позитивні явища відбувалися в умовах панування нових господарів – чехів, тому і виникла нова проблема – чехізація краю. Вона теж мала місце.

Відомо, що у кінці 1930-х років політичне протистояння на Подкарпатській Русі, складовій частині європейської політики, різко загострилося. В таких умовах Константину Грабарю не вдалося утриматися при владі. І, на підставі 60-ї статті Конституції Чехословацької республіки, 9 жовтня 1938 року його було відкликано з посади губернатора Підкарпатської Русі. А невдовзі, невдоволений невиконаними амбіційними планами, Константин Леонтинович Грабар, «губернатор Подкарпатской Руси, властитель «Великого креста» I ст. ордену «Румунской Короны» и пр. в 62 году своей жизни и в 38-ом году священничества и супружества утром в 7.15 часов 21 децембра 1938 по участии святых Таин больных, отдал свою безсмертную душу Створителю», повідомлялося у смертному листі, що зберігся у архіві області. Поховали К. Грабаря 23 грудня 1938 року в селі Чертіж, що неподалік від Ужгорода.

Зроблене за життя в інтересах краян дає підстави не забувати усім нам про третього губернатора Подкарпатської Русі Константина Грабаря.

Михайло Делеган,
директор Державного архіву Закарпатської області,
кандидат історичних наук