Останні статті з цієї рубрики

2007-02-25 •

ВСТУП

2007-01-29 •

ЗАВАДЯК Василь (Йосиф)

Ієромонах ЧСВВ.

Народився 23 лютого 1911 р. в багатодітній сім'ї хліборобів-бідняків Юрія Завадяка й Агафії Зимобрі в с. Новоселиця Міжгірського р-ну. Початкову освіту здобув у рідному селі. Після закінчення церковно-приходської школи у 1923 році поступив до Хустської державної реальної гімназії. Виховуючись як дома, так і в школі в релігійному дусі, виявив бажання присвятити своє життя служінню Христовій Церкві.

15 листопада 1927 р. був прийнятий у новіціат Мукачівського монастиря, де глипше пізнав християнські чесноти та монарше життя. В 1929 р. для продовження навчання був направлений у монастир с. Малий   Березний, а в кінці 1930 р. — в с. Лаврів біля Самбора, де на той час знаходилася середня школа для монахів. Там навчався до осені 1932 р., а потім був переведений у Добромильський монастир, де тоді молоді монахи вивчали філософію . Перед цим, ще у Лаврові, 29 червня 1932 р. він прийняв чернечу обітницю . У 1934—1936 рр. продовжував богословські студії в Кристинопольському монастирі над Бугом (м.Червоноград, Льв.обл.), поблизу Сокаля, де закінчив два роки теології. Закінчив богословські студії у Лаврові 1937 р. , бо влітку 1936 р. в Галичині по монастирях зробили переміщення студій і в Кристинополі в подальшому вивчали філософію. Після закінчення богословських студій був переведений в Ужгородський монастир, де викладав братчикам латинську, німецьку мови та математику.

3-го травня 1937 р. приймає довічну обітницю, а 19 серпня 1937 р. на празник Преображення Господнього єпископ Пряшівської єпархії Павло Гойдич на Чернечій горі в Мукачеві висвятив "трьох молодих священиків: одного світського — о. Бобака із Пряшева і двох монахів-василіян — о. Панкратія Гучка з Пряшева і о. Йосифа Завадяка з Новоселиці. Оба молоді Василіянські священики зразу у неділю по Преображенню відправили свої перші торжественні служби Божі: один у монастирській церкві на Чернечій горі, а другий у своєму рідному селі Новоселиці".

В 1938 р. протоігумен греко-католицьких монастирів о. Булик Полікарп направляє о. Завадяка на навчання в м. Кромержиш у Моравії в архієпископську гімназію. Здобувши там середню освіту,  повертається додому і 27 липня 1939 року його було призначено настоятелем у Малому Березному.

В лютому 1941 р. за розпорядженням регентського комісара Миколи Козми заарештували декілька монахів-василіян, серед яких був і о. Завадяк. монастиря":  "Спочатку прийшла до нас звістка, що в Ужгородському монастирі арештували Антонія Станканинця... Через пару днів мадярські жандарми прийшли і до нас. (В Мукачівський монастир — Б. Д. ) Арештували Полікарпа Лозана й Мелетія Малинича. Були чутки, що й Йосифа Завадяка  із Малого Березного та Діонісія Дребітко із Бороняви теж арештували. Це було взимку 1940 року. Що це був за арешт? Мушу сказати, що спочатку ми сміялися з нього, бо відчували силу своєї ряси. З нами поводились не так, як з трудящими... Ми навіть не відчували, що ми арештанти. Нас тримали не в тюрмі, а в Ужгородському монастирі... Після слідства на двох легкових машинах нас повезли в Будапешт. Наші конвоїри поводились з нами дуже чемно, і в будапештській тюрмі, куди нас привезли, ми пробули лише півгодини, чекаючи директора. "Ці тут не будуть, — сказав директор, побачивши нас. — їх приділено в монастир єзуїтів. Вони собі "родаки", там їх чекають. "Пробули ми в цьому монастирі єзуїтів дванадцять днів... Потім у супроводі конвоїрів у горожанському вбранні... "  їх привезли у маленький монастир у трансільванському с. Мікула. На підставі клопотання єпископа Мукачівської єпархії Олександра Стойки влітку 1942 р. усі монахи із Мікули повернулися в Ужгород..

На консисторіальному засіданні 2-3 липня 1942 року єпископ Олександр Стойка довів до відома присутніх: „Съ радості сообщаю, что удалося намъ 9 отцевъ ЧСВВ, по більше якъ однорочномъ интернованіи держ. властями высвободити при сильной подпорѣ  всѣхъ державныхъ чинниковъ и Его Ексцелцнціи Преосвященного Апостольського Нунці” . Цими 9-ма монахами були: о.А.Станканинець,настоятель закарпатської вітки василіан; о.А.Мондик, Мукачівський ігумен; оо.П.Лозан, І.Сідей, Б.Мересій і М.Малинич – забрані з Мукачівського монастиря; о.Й.Завадяк, ігумен монастиря в Малому Березному; о.Д.Дребітко з Боронявського монастиря; о. І.Сатмарій – з Імстичівського . В приведеному списку випущено ім’я о.Миколи Шепи, а приводиться ім’я о.Івана Сідея, про якого немає даних і свідчень, що він був заарештований мадярами.   Після приїзду в Ужгород їх було розподілено по різних монастирях тодішньої Мадярської Провінції. Отець Йосиф Завадяк був направлений у Боронявський монастир економом (управляючим господарством).

У 1947 р. його призначили ігуменом Боронявського монастиря. Але вже в цьому році було прийнято рішення обласної Ради за № 433 від 22 серпня 1947 р., на підставі якого влада домагалася закриття монастирів у селах Малий Березний і Боронява й переводу монахів із цих монастирів у монастир с. Імстичево. Це рішення було виконано на початку 1948 р., і Боронявський монастир було закрито. Тому вікарій Мукачівської єпархії о. Микола Мурані у травні 1948 р. призначив о. Йосифа парохом у с. Діброва на місце заарештованого ще у вересні 1947 р. о. Сімеона Поппа.

Коли в березні 1949 р. влада заборонила йому викопувати священицькі функції і запропонувала перейти до російського православ'я, то він ці функції продовжив виконувати підпільно. Численні розмови у кабінетах влади і КДБ не дали бажаних результатів, то працівники КДБ 16 липня 1950 р. заарештували, а Закарпатський обласний суд 26 серпня 1950 р. засудив о. Йосифа на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна . Після суду з Ужгорода він був направлений через Львівську тюрму-розподільник у табори ГУЛАГу м. Воркути.Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 14 червня 1956 року о. Йосиф Заводяк з-під варти звільнений із зняттям судимості. 

З місць позбавлення волі був звільнений 21 червня 1956 р. Повернувшись на рідне Закарпаття зупиняється на постійне проживання в м.Хуст. Невдовзі по приїзді додому о. Завадяку пощастило влаштуватися  бензозаправщиком Рокосівського кар’єра, де він працює з 1956 по 1958 р. й одночасно підпільно виконує душпастирську роботу в Хусті й, за потребою, в близько розташованих селах. В цей час його знову викликають на розмови працівники, спочатку районного, а пізніше обласного КДБ домагаючись від нього  покинути територію Закрпаття, або поселитись у який-небудь православний монастир.Він категорично відкидав всі їхні пропозиції.

Працівники КДБ старанно вивчивши маршрут отця на роботу й додому, який він постійно долав на велосипеді вирішили позбутися непокірного монаха раз і назавжди. Ранком, 4-го грудня 1958-го року, на шосейній дорозі при виїзді з с. Рокосово о.Йосифа вже очікували  на вантажному автомобілі три працівники КДБ. Коли о. Йосиф виїхав на шосейну дорогу на нього було скоєно наїзд автомобілем, а потім ще вискочили з автомобіля почали добивати залізними прутами. Вирішивши, що справу зроблено, залишили  його посеред дороги і зникли з місця злочину. Невдовзі їхала інша вантажівка, водій якої підібрав тіло непритомного і відвіз до Хустської районної лікарні. Коли лікарі надали отцеві першу допомогу, то він ще прийшов до себе і запитав: “Що зі мною? Я їхав на велосипеді…” З цими словами на устах він і помер.Під натиском КДБ лікарі Хустської лікарні стверджували, як це було і у випадку встановлення причини смерті єпископа Теодора Ромжі в Мукачівській лікарні , що о.Йосиф був травмований внаслідок падіння з велосипеда. „Однак, як стверджують очевидці, на грудній клітці священика було видно  слід від шини автомобіля. Серед важких травм встановлено й трісне ний сечовий міхур, що вказує на факт наїзду вантажівки, а не просте падіння з велосипеда. А вже після ексгумації тілесних останків отця Йосифа, на черепі знайде окис заліза, що підтверджує добивання священика металевими ломами” .

12 травня 2000 року відбулося перезахоронення тлінних останків о. Завадяка. Велика процесія з мощами  о.Йосифа в супроводі єпископа  Івана Маргітича, тодішнього ігумена Боронявського монастиря Атанасія Чейпеша і понад 50 священиків, монахів і монахинь тачисленних вірників з нашого краю, вирушила через все місто Хуст до с. Бороняви. Процесія з мощами  Блаженного Теодора Ромжі попрямувала до церкви Боронявського монастиря, на місце вічного спочинку  і тепер вони чекаючи на своїх вірників, аби допомагати їм у скрутних тяготах сьогодення, заступатися за них перед Престолом Всевишнього.

На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Йосифа, Василя Завадяка, реабілітовано 25 лютого 1992 р.